Ставропігійне братство: історія унікальної общини, яка стала форпостом українства на Галичині

Михайло Грушевський назвав Братство певного роду “українським урядом”.

Успенська церква у Львові

Успенська церква у Львові
5 лютого 1585 року у Львові було засновано Успенське Ставропігійне братство. Засноване при Успенській церкві Братство виступало форпостом українства на теренах Галичини.
Протягом XVI століття Успенське Ставропігійне братство набуло такого величезного значення, що в 1593 році Константинопольський патріарх Єремія II Транос надав йому право Ставропігії, тобто права самостійної діяльності, і вивів його з-під влади місцевих єпископів.

Ставропігійське братство було поважною інституцією, що визнавалося  Константинопольським патріаршим престолом, польською короною, а з часу унії (з 1709 року) і Римським апостольським престолом.

Свою діяльність братство скерувало на нагляд за моральною стороною життя своїх членів та всього духовенства, допомогу іншими церковними братствами, доброчинність, книгодрук, розвиток шкільництва у місті. Окрім того, на братчиків була покладена функція примирення городян під час суперечок, які виникали у Львові, а також як депозити вони приймали на збереження від міщан їхні дорогоцінності. Саме Успенське ставропігійне братство організувало на теренах Галичини опір запровадженню Берестейської церковної унії 1596 р. Окрім того, воно виступало проти соціально-політичних та культурно-національних утисків українського народу з боку Польщі. Саме тому братство активно підтримало визвольну війну 1648-1654 рр. Завдяки братчикам у 1629 р. у Львові була побудована Успенська церква, з’явилася братська школа, друкарня та бібліотека.

З кінця XVI століття Братство бере на себе функцію юридичної охорони прав українського народу в Польській державі, перш за все за зрівняння прав Українських і Польських міщан, звільнення українського населення від контрибуцій тощо. Братство вибороло собі два постійні місця у Львівському магістраті, і його представники захищали українське населення у Львові.

 

Михайло Грушевський високо оцінював Львівське братство, відзначаючи, що воно стало “контрольним органом церкви й суспільства, трибуналом – на перший погляд – у справах релігії й моральності тільки, але в основі своїй трибуналом національним взагалі, певного роду “українським урядом”.

 

Така активна громадська позиція Братства привертала увагу й високе довір’я багатьох визначних діячів, які вважали за честь бути членами Братства, як-от: київський воєвода Адам Кисіль, гетьман України Іван Виговський, князь А.Вишневецький, сини і дочки молдавського господаря Єремії Могили, суддя Григір Лісницький, митрополити Іов Борецький та Петро Могила, заможні міщани українського, волоського та грецького походження, а також представники різних станових верств не лише зі Львова, а й з околиць.

 

Після входження Галичини до складу Австрійської монархії Ставропігійське братство під тиском влади припинило своє існування, і в 1793 році на його місці на засадах правонаступника було створено Ставропігійський Інститут, який діяв до 1939 року.

Протягом 1793-1848 рр. його діяльність була дуже обмеженою і строго регламентованою: догляд за справами церкви, бурси і друкарні. Колишня школа, яка була відомою в Україні і в усій Європі як така, що будувалася на європейській академічній програмі і була, за висловом митрополита Іларіона Огієнка, “неофіційною академією”, була позбавленою всіх можливостей світської освіти і школи, її було обмежено правом бурси, що дослівно означало грошову допомогу для бідних учнів.

 

Ставропігійський Інститут займає активну національну позицію, збираючи довкола себе кращий духовно-інтелектуальний потенціал української нації: під час революції 1848 року створив Головну Руську Раду – політичне революційне об’єднання українців, а також літературно-наукову організацію “Галицько-Руська Матиця”.

В 60-ті роки XIX ст. чітко визначилася структура Ставропігійського Інституту: вищим органом Інституту були збори, які скликалися раз у рік, де обирався керівний склад – Рада Старійшин Інституту. На зборах обиралися  управителі бурси, друкарні, книжкового магазину, кіоску, архіву, музею, бібліотеки.

 

З 1863 по 1998 рр. Ставропігійський Інститут видавав щорічники “Временник Ставропігійського Інституту”, Інститут все біль­ше переходить до культурно-Просвітительської світської діяльності.

Важливо відзначити, що певні субсидії щороку виділяв Інститутові Галицький сейм з державного фонду для здійснення цілого ряду програм (видання підручників, археологічні дослідження, здійснення науково-історичної діяльності, підготовки монографічних досліджень, тощо).

 

Інститут був сильною у матеріальному відношенні організацією, він мав цілий квартал в центральній частині Львова довкола Успенської церкви, володів значним капіталом. Особливу увагу привертає приміщення Інституту, основне (за теперішньою адресою Федорова, 9-11), де донині збереглися відомі атрибути цієї організації: будинок, друкарня.

Тут виконувались всі види поліграфічних послуг з чудовим палітурним оформленням. Зокрема у фондах Львівського музею історії релігії зберігаються багато церковних книг цього періоду, виконані високим друком з кольоровими ілюстраціями, чудовою оправою, тиснені золотом.

Крім того, починаючи з 60-х років минулого століття Інститут друкував багато наукової літератури – археології, лінгвістики, мистецтвознавства, авторами яких були члени Ставропігійського Інституту. Ці твори були спрямовані на противагу польській та австрійській офіційній науці, яка не визнавала повноцінності української історії і культури.

Джерело: Знай.юа

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: