Український Індіана Джонс, що вртятував Вінстона Черчилля

11 жовтня 1899 року розпочалася друга Англо-бурська війна. Британцям хотілося взяти під контроль родовища золота й алмазів, які знаходилися на території незалежних республік Оранжева і Трансвааль. Але запеклі голландські колонізатори-засновники молодих африканських республік не хотіли миритися з такими геополітичними розкладами. Не хотів миритися з таким станом справ і молодий полтавський поет Юрій Будяк. Любитель далеких мандрів вирішив стати на захист африканських держав і поїхав воювати на далекий чорний континент.

Мабуть ми б і не дізналися про подвиги полтавця, якби він одного жаркого африканського дня не взяв у полон…Уїнстона Черчилля, майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії.

Кому відривав голови український Індіана Джонс

Юрія Будяка сміливо можна називати українським Індіана Джонсом. Він, так само, як і герой пригодницьких фільмів, мандрував світом, боровся проти несправедливості та відривав голови тим, хто цю несправедливість породжував.

Прибувши до Африки, Юрій Будяк спочатку воює, як рядовий, а вже згодом – очолює партизанський загін бурських повстанців. Справа в тому, що голландці відмовляються від нанесення противникові ударів великими військовими з’єднаннями. У випадку, коли британські сили значно переважають чисельність бурів, а озброєння вояків з туманного Альбіону куди краще, ніж рушниці та револьвери «оранжевих», партизанщина – найкращий спосіб боротьби.

Бури вирішили використати знамениту іспанську тактику «Герилья». Її суть полягає в тому, що невеличкі рухливі повстанські загони завдають ворогам раптових ударів, нападають на обози, оточують відсталих солдатів противника, підривають залізничні колії, знищують телеграфні лінії, перехоплюють ворожих розвідників, налітають осиним роєм на військові ешелони, відрізують вороже військо від продовольчих складів, тримають його у постійному напруженні, морять голодом солдатів і коней і сукупністю усіх цих дій завдають тяжких втрат ворожим арміям, лави яких тануть день у день.

Дії та сміливість бурських повстанців, у своєму романі «Капітан Зірвиголова» описав французький письменник Луї Буссенар:

 – Капітан Зірвиголова і його Молокососи перевершували всіх у мистецтві сміливих ударів і раптових нападів… Партизани героїчно відстоювали кожний клаптик своєї землі, кожний пагорб, кожне дерево, кожний будинок і при цьому лишалися невидимими для ворога, тоді як сили і маршрут англійців вони прекрасно знали, їх охоче повідомляли про це жінки і діти — єдині мешканці пограбованих ворогом ферм.

Партизанська війна, ця боротьба з невидимим і всюдисущим ворогом, деморалізувала

весь склад англійської армії, від генералісимуса до останнього піхотинця…

Юрія Будяка сміливо можна прирівняти до оцього капітана. Тільки що, француз  – вигаданий персонаж, а наш пан Юрій – реальний зірвиголова, який нападав на англійські загони, підривав потяги британців, закладаючи динаміт під рейки.

Детально про ці пригоди, а також про дії загону нашого полтавця у книзі спогадів «Червоний Парнас»  розповідає письменник Василь Минко, дослівно переказуючи текст своєї розмови із Юрієм Будяком:

 – На допомогу африканцям з усього світу потягнулися добровольці. Охоплений палкої ненавистю до англійських завойовникам, помчав в той трансваальский вогонь і я…Спочатку воював рядовим, а потім, опанувавши мовою і звичаями того краю, став командувати невеликим загоном. Діяв той загін по-партизанськи: вночі нападав на ненависних чужинців, тихо, поодинці знищував їх…

Гуманізм в такій війні протипоказаний, – коментував дії загону Будяк. – Але час від часу він прокидався в мені, і я рятував когось від смерті, брав у полон.

І от одному британському кореспондентові в цьому плані дуже пощастило: коли він потрапив у полон до бурів, і над його життям нависли темні хмари смерті, а гаряче дуло рушниці вже дивилося в його бік, Юрій Будяк активував режим «гуманізм» і не дав бойовим побратимам прикінчити молодика з олівцем та записником в кишені. Виявилося, що тим «молодим і зеленим» репортером був Уїнстон Черчилль – майбутній британський прем’єр-міністр. Він разом з англійськими солдатами їхав на бронепоїзді, а партизани полтавського «Індіани Джонса» прикрасили колію кількома кілограмами динаміту, і зробили так, щоб він у потрібний момент детонував. Бах! Потяг сходить з рейок, солдати гинуть. Ті, хто вижив, потрапляють у полон.

Юрій Будяк не поспішив доставляти полоненого в штаб. І це рішення вже наступного дня врятувало життя полтавському журналісту. До британських військ надійшла підмога, і вони оточили бурських повстанців-підривників. Тепер вже смерть дихала в спину Юрку. Але містер Черчилль – ввічливий папараці. Він розповідає землякам, що бурський кеп врятував його і, махаючи руками, відпускають Будяка на всі чотири.

Що було далі? Історія про це мовчить, але вже у 1903 році Юрій Будяк опиняється у Лондоні, де його у своєму маєтку приймає нащадок герцога Мальборо, батько Вінстона Черчилля, лорд Рендольф Генрі Спенсер Черчилль. Заможний англієць пропонує українцю оплатити його навчання у Оксфорді. Юрій починає починає студіювати гуманітарні науку у стінах старовинного закладу, але дуже швидко кидає це діло, дякує Черчиллям за гостинність та щедрість і знову пускається в мандри. Жага до пригод перемагає.

«Моя біографія –  чистий лист, моя професія – анархотурист»

«Зірвиголова» Юрій Будяк народився у 1878 році в селі Красногірка Красноградського району Полтавської губернії. Тепер це територія Машівського району. Проте, недовго він жив на Полтавщині. Після закінчення сільської школи молодого та амбіційного вітром змін занесло до Катеринославу (Дніпро), потім – у Крим. А далі він і взагалі покинув Україну, поїхавши на Кавказ. До 1899 року юнак встиг попрацювати вантажником, помічником аптекаря, чабаном, матросом та бляхарем, матросом, аптекарським практикантом. Паралельно встигав учитися в гімназії екстерном.

І от настає саме той переломний момент. Газети на всю трублять про визвольну війну в південній частині Африки, де молоді бурські республіки Трансвааль і Оранжева ведуть боротьбу проти британських колонізаторів, які хочуть видобувати на їх території золото і алмази. Авантюрист Покос відправляється на чорний континент, воювати за незалежність Бурів. Юрію тоді виповнився 21 рік. Приблизно в такому ж віці, а якщо бути точним, то навіть у 17, герой однойменної кіноепопеї Індіана Джонс пішов добровольцем у бельгійську армію на фронти Першої Світової аби воювати проти німців.

Що ж було далі з нашим «Генрі Джонсом – молодшим»? Спочатку він закінчує вчительські курси, У 1905-1907 рр. Юрій Будяк – активний революціонер, політичний в’язень царського режиму. Весь цей час любитель пригод пише вірші, які видає по закінченні революційних подій. У 1907 році виходить його перша збірка «Невольниця».

Під час Першої Світової війни Юрій Будяк, відверто кажучи, «відкосив». Спочатку його призивають та направляють у школу прапорщиків до Одеси. Але проблеми зі здоров’ям так і не дали йому закінчити навчання. В роки революції 1917 – 1921 рр. Юрій працює в апараті Центральної Ради.

Коли ж в Україні утвердилася радянська влада, наш герой кидає політику, авантюрні пригоди і присвячує всього себе літературній діяльності. Він вступає до письменницької спілки «ПЛУГ», де успішно працює до 1 жовтня 1935 року. Але кар’єру письменника обривають сталінські репресії.

28 жовтня 1935 року Юрій Покос був засуджений на п’ять років виправних трудових таборів. НКВС приписало йому приналежність до контрреволюційної організації, активну контрреволюційну діяльність і терористичні настрої, тісні зв’язки з розстріляним Григорієм Косинкою та арештованим керівником «Плугу» Сергієм Пилипенком. Чекісти також пригадали короткочасну службу в апараті Центральної Ради, роботу в українській пресі і обізвали Юрія націоналістом. За всі ці «гріхи» колишній «Індіана Джонс» відправився у Карагандинський табір НКВС, а потім — в Ухті й Воркуто-Печорську в’язницю.

Звільнений після відбуття строку покарання 1 лютого 1940 року, повернувся до Києва. Помер 1942 році під час німецької окупації. Деякі джерела помилково вказують як дату смерті 1943 рік.