Праві та ліві у металі. Napalm death, Pantera, Iron Maiden

Як прихильник металу і важкого року зазвичай я передусім звертав увагу на музичну складову того чи іншого гурту. Про що вони співають – питання було другорядним. Однак, сенси, які вкладають у свої тексти виконавці улюблених стилів, є подекуди важливіші за інструментальну частину. Пропоную поглянути на відомих представників жанру з позицій ідеологій, яких вони дотримуються – хто з них лівий, а хто правий.

Для довідки. Походження термінів «лівоцентризм» і «правоцентризм», як відомо, сягає часу Французької революції 1789 року – тоді парламентарі, що підтримували короля сиділи праворуч («партія порядку»), а ті, хто співпереживали революції – ліворуч («партія руху»). Утім, поділ політичних поглядів на ліві і праві, звісно, умовний. Скажімо, націоналісти поневолених народів часто послуговуються гаслами лівого спектру – боротьби проти пригноблювачів і визискувачів (наприклад, у Каталонії або в нас у період УНР), а верхівка закостенілих соціялістичних режимів (як-от, Білорусь сьогодні чи СССР епохи сусловсько-брежнєвського «застою») бере на озброєння риторику консерваторів.

23 лютого у Львові відбувся концерт британського гурту «Napalm death» (з англ. – напалмова смерть), одного з творців жанру ґрайндкор. Приїзд усесвітньо відомої метал-банди для нас, на жаль, явище рідкісне (і це стосується не лише вищезгаданих персонажів), тож на виступ у клубі «FestRepublic», розташованому в постіндустріяльній зоні міста, зібралося чимало як молодих, так і старших «нефорів», панків, металістів (до речі, дорогою до віддаленої локації перестрів колоритного «дредистого» бельгійця, що мандрував Україною, і раптово дізнався про концерт улюбленої групи – ба більше, він свого часу організовував концерти цього квартету в себе на батьківщині).

На світлині:  фронтмен «Napalm death» Марк Ґрінвей у футболці зі символікою «антифашистів»

Щодо самого заходу скажу коротко. Вразила вкрай погана якість звуку на концерті, і це притому, що гурт мав власного (привезеного з Британії) звукооператора. Гітара та бас утворили кашоподібне місиво, глухе дзижчання якого ніби заплуталося в невидимих сітях довкола сцени і не могло вдосталь розлетітися залом. Та незважаючи на це, публіка тішилася – це ж, як-не-як «Napalm death». Харизматично смикався і покрикував фронтмен Марк «Барні» Ґрінвей, «моцно» стукав віртуозний ударник Денні Геррера. Цікавіше інше: у проміжках між піснями вокаліст умикав у собі ментора і транслював на публіку типові ліворадикальні лозунги з наполегливою вимогою «розплющити очі»: йшлося про рівність незалежно від раси, статі, сексуальної орієнтації («навіть якщо раптом якийсь чоловік відчув, що всередині він – жінка»); про «згубність релігії», ненависних «нациків» etc. Власне, у текстах гурт здебільшого й зачіпає соціяльні питання, як-от експлуатацію нещасних китайських працівників на тамтешніх заводах, або й «ґендерні» проблеми, «викриваючи» жорстокий «світ чоловіків», де жінка – рабиня «волохатого гаманця».

«Хто антифашист, піднесіть руку», – звертається «Барні» до авдиторії, і сам підносить свою ліву. Тоді згадує минулорічні серпневі заворушення в Шарлотсвілі (Каліфорнія, США) між  «ультраправими» та «ультралівими», і закликає не допустити цього, як і інших злочинів нацизму, «ніколи знову». Очевидно, «напалмдезівське» розуміння «антифашизму» має виразно анархістське забарвлення (і тільки). Цікаво, чи знають вони про те, що з німецьким нацизмом (як і з польським шовінізмом та совєцьким тоталітаризмом) боролися й бійці УПА, натхненні ідеєю національної свободи українців. З  новітнім фашизмом путінським борються безліч українських націоналістів на східному фронті сьогодні. Але приватизація термінів має велику силу, тож бути «антифашистом» у західному сенсі означає бути «лівим» з усім набором сучасних неомарксистських штампів – підтримкою фемінізму, ЛГБТ, антиклерикалізму тощо.

На світлині:  гітарист «Rage against the machine» Том Морелло

Власне, гурти, що сповідують «ліві» погляди не виходять із «трендів» західних чартів десятки років. Наприклад, володарі «Ґреммі», реп-металісти «Rage Against the Machine» (з англ. – повстання проти машини) відверто сповідують комунізм, носять футболки та кокарди з червоними зірками та написами «СССР», використовують антирелігійну та антинаціональну риторику. Хлопці створили собі (може, й не без допомоги продюсерів) імідж контрсистемних борців, водночас парадоксально легко вписавшись у систему шоу-бізнесу і звідти оспівуючи культ «насильства за насильство» та інші милі речі.

На зіткненні так би мовити обидвох «вогнів» перебувають нью-йоркські трешери «Anthrax» (з англ. – сибірська виразка). Вокаліст Джові Беладонна є корінним американцем («індіянцем»), і чи не найвідомішою піснею групи є «Indians». У ній фронтмен розповідає про поневолення свого народу, необхідність збереження його традицій, а також украдену прийшлими колонізаторами рідну землю і життя в статусі «громадянина другого сорту». Ця тематика поєднує в собі як праву, так і ліву платформи.

Учасники цього гурту (Скот Янн, Чарлі Бенанте та Ден Лілкер) у середині 1980-их створили гардкор- і кроссовер-треш- проєкт «S.O.D.» (Stormtroopers of Death – Штурмовики смерти).  Поряд із позірним сповідуванням анархізму, хлопці жорстко «стібалися» з нелегальних мігрантів (а заодно, певне, й із їхніх противників) у пісні «Speak English or die» – толерантненький такий текстик:

«You come into this country (ви прийшли в цю країну)

You can’t get real jobs (ви не можете знайти нормальну роботу)

Boats and boats and boats of you (човни, і човни, і човни з вами)

Go home you fuckin’ slobs (забирайтеся додому, кляті ледарі)

 

[…] You always make us wait (ви завжди змушуєте нас чекати)

You’re the ones we hate (ви – ті, кого ми ненавидимо)

You can’t communicate (ви не можете спілкуватися)

Speak English or die (говоріть англійською або здохніть)».

Найбільш правою зі знаменитих метал-груп в американських реаліях часто називають «Pantera». Ці хлопці з півдня США отримали репутацію «рятівників металу», який мас-медія в ті роки відтіснило на маргінес увагою до ґранжу та ню-металу. Горді своєю малою батьківщиною учасники гурту використовували у своїй символіці й прапор Півдня (Конфедерації) як вияв місцевого патріотизму.

На світлині: учасники гурту Pantera на тлі прапора Півдня з написом «Спадщина (традиція) не ненависть»    

Разом із тим, у 1990-их преса рясніла звинуваченнями на адресу квартету в расизмі, ксенофобії та інших найважчих гріхах демократії. Фронтмен Філ Ансельмо (далеко не завжди, щоправда, тверезий) часто говорив зі сцени про гордість бути білим, аргументуючи її тим, що не лише чорні можуть пишатися своїм походженням. Гурт свідомо йшов на прю з «трендами», як у музиці, так і в суспільно-політичному дискурсі.  Ця тема мала відбиток у їхніх піснях:

«[…] You used complexion of my skin

for a counter rascist tool. […]»

(«Ти використав колір моєї шкіри для звинувачення в расизмі»)

 

Правий світогляд відображає в собі й текст пісні «The Trooper» (з англ. – кавалерист) мегакультового британського геві-метал-гурту «Iron maiden» (з англ. – Залізна леді), де йдеться про долю британського солдата часів Кримської війни (1853-1856) проти московитів.

Обкладинка синґлу «The Trooper» гурту «Iron Maiden»    

Під час виконання композиції наживо вокаліст Брюс Дикінсон, одягнений у британську військову форму тієї епохи, тримає в руках стяг Об’єднаного королівства.

Важливе місце посідає в металі й історія вікінгів та германо-скандинавська мітологія. Критики навіть виокремлюють т.зв. паган-метал та фолк-метал, часто суміжні з блек- і дет-металом. Лірика гуртів, що грають у цих стилях, завдяки заглиблености в давню історію, резонує з правою ідеологією.  Цю тематику за основу своєї творчости бере низка колективів зі Швеції («Bathory», «Vintersorg», «Amon Amarth»), Норвегії («Burzum», «Enslaved»), але також і впізнаваніші американці «Manowar» та Ронні-Джеймс Діо, німці «Kreator» тощо. Таке використання давньої та середньовічної історії творить і міт самого геві-металу як музики сили та дужости.

Обсяг статті, звісно, не охоплює всього масиву проблеми. Мав на меті торкнутися найзнаковіших представників жанру, які так чи інакше втілюють у своїй творчості свої політичні погляди. Тож слухаймо як музику, так і тексти, тоді багато речей стануть зрозумілішими.

Автор: Назар ДАНЧИШИН