Пилип Орлик. Яскраве життя козацького топ-менеджера

Продовжуємо публікувати матеріали із серії “Козацький хардкор”. Наступний текст – про яскраве життя автора першої козацької конституції Пилипа Орлика. 

Доля зіграла з Пилипом Орликом не дуже кумедний жарт. Автор важливого в історії України політичного документу народився не в Україні і помер за її межами. Привітні білоруські поля зустріли на світ маленького Орлика в далекому 1672 році. Це було недалеко від Мінська. Сім’я Пилипа мала родовите коріння. Славні нащадки литовської шляхти чеського походження — Орликів. Батько Степан Орлик служив у війську короля Речі Посполитої, загинув на 51-у році життя під час польсько-османської війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Мати — Ірина Орлик.

Цілком логічно, що юний Пилип отримав престижну на той час освіту. Навчався він у єзуїтському колегіумі у Вільнюсі, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 році. Був топовим відмінником, мовою сучасності – мав червоний диплом. Під час навчання він проявив талант до ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами.

Кар’єру Пилип Орлик розпочав у релігійній організації. Він служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита. Але доля закинула молодого офіс-менеджера до Полтави. Він влаштувався на службу до Полтавському полку. Але довго у Полтаві Орлик не працював.  Незабаром він став старшим військовим канцеляристом і реєстром головної військової канцелярії Війська Запорізького. Ну, щоб ви розуміли, це як зараз у Верховну Раду чи Кабінет міністрів влаштуватися. Велика шишка!

Ну а далі вже просто коронна посада  —  з 1706 року Орлик стає генеральним писарем і довіреною особою гетьмана Івана Мазепи.

Працював він і дипломатом, представляючи інтереси козацької держави по всій Європі. Одним словом – цікаве життя у козака видалося.

А ще кажуть, що Орлик був неабияким крутим поетом, письменником та журналістом. Він залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» .

Видав навіть три поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693), «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі, та на честь полковника Івана Обидовського «Гіппомен сарматський».

Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив Орлику швидке просування сходинками канцелярської кар’єри: 1698 р. він стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — генеральним писарем. Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери.

У квітні 1710 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького замість померлого Мазепи. Після елекції між новообраним гетьманом та старшиною було укладено політичну угоду, що окреслювала основні засади організації влади в козацькій державі — «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства. 1712 р. він звертається з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі». У 1714 р. залишає Бендери й перебирається до Швеції, але смерть його чільного союзника — Карла ХІІ в 1718 р. — змушує шукати сприяння інших держав. Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору. Точна дата смерті невідома. Найімовірніше, помер у Яссах в 1742 р.

Автор: Роман Коржик