Освіта ДНР. Як самопроголошені республіки борються за українських школярів

У самопроголошених і невизнаних республіках Донбасу цьогоріч у школи йде близько 200 тисяч дітей. У всіх перший урок на одну тему — про патріотизм. У Донецьку, наприклад, «П’ять років ДНР — ростемо разом з республікою!». У Луганську — «Подвигу народу жити у віках!».


Мій донецький товариш, у якого в 2014 році доньці було всього 3 роки, нещодавно розповів мені історію про ефективність тамтешнього патріотичного виховання у школах. «Моя дочка, пам’ятаю, перший клас закінчила і якось в травні підійшла до мене і питає: Папа, а справді були історичні часи, коли Донецьк не був столицею?», передає Громадське.

У містах двох невизнаних республік за ці роки створена своя, вибудувана за російськими стандартами і з російськими підручниками, система освіти — без українських класів і шкіл, з п’ятибальною системою замість української дванадцятибальної і зі своїми специфічними нововведеннями, як от уроки громадянськості Донбасу, початкова військова та медико-санітарна підготовка, «історія батьківщини».

Фото: Ілюстратор Ілля Кутобой, Spektr.Press

 

У підсумку кращі випускники місцевих шкіл можуть виїжджати в Ростов-на-Дону складати Єдиний державний іспит разом із російськими абітурієнтами, а також вступати до вишів Росії в межах особливих квот для Донбасу.

Щоб піти в українські університети, місцевим дітям доводиться докладати особливих зусиль — паралельно зі школами «Л/ДНР» дистанційно вчитися в українських, підтягувати з репетиторами українську мову та історію, в старших класах виїжджати через блокпости на підконтрольну Україні територію здавати Зовнішнє незалежне оцінювання і з великими пільгами, але все ж зі іспитами, вступати в Україні.

Як це було

У конституціях самопроголошених республік українську мову названо другою державною, але діловодства нею не існує, а всі українські школи і класи з роками перевели на російську мову навчання.

Перехідний період розтягнувся з 2014 по 2016 рік.

«Наприкінці 2014 року були ще наші програми, і в 2015 році ми продовжували за всіма підручникам і програмами, — розповідає Тетяна Павлівна (ім’я змінене на прохання героїні), тепер уже колишня вчителька молодших класів однієї зі шкіл Донецька з українською мовою навчання. — Єдине, у предметах “Природознавство” та “Я і Україна” сказали замінити Україну на Донбас у журналах. Виходила нісенітниця цілковита! Підручники ті ж, а в планах і журналах слова “Україна” не було. Сказали, якщо не можна замінити Донбасом якусь тему про Україну, то треба міняти її на будь-яку іншу про свій рідний край. З вересня 2015 почали завозити російські підручники, це вже було після мене».

Тетяна Павлівна випустила свій клас і звільнилася зі школи, виїхала з дому, але регулярно буває в рідному Донецьку — тому й просила не розголошувати її ім’я. Всі інші опитані «Спектром» вчителі в Донецьку також попросили з міркувань безпеки не вказувати їхні імена.

У вересні 2015 року джерело в «міністерстві освіти» невизнаної ДНР розповідало, що тоді двома білими гуманітарними конвоями в Донецьк завезли 1500 тонн російських підручників. Почався другий режим навчання. У 2015-2016 роках у самопроголошеній республіці ще зберігалися українські класи та школи, але влітку 2016 року так званий міністр освіти «ДНР» Олена Полякова оголосила, що в республіці більше не залишилося охочих вивчати українську мову, і всі такі класи закрили.

Перехідний період завершився. Почалося навчання за російськими стандартами з деякими місцевими особливостями.

Наприклад, залишилася в програмі українська мова — один раз на тиждень. У початковій школі цей урок ділять навпіл — перші 20 хвилин присвячені безпосередньо мові, друга ж частина уроку — «українському літературному читанню».

Одна з учительок Ленінського району міста Донецька зізналася «Спектру», що зараз їй усе нагадує 1984 рік, коли вона прийшла працювати у свою школу — в середніх класах тепер та ж кількість російського, що й за Радянського Союзу — 6-7 годин мови й літератури на тиждень.

Вчителів української частково скоротили, хтось вийшов на пенсію, але більшість молодих викладачів пройшли річну перепідготовку в «Донецькому республіканському інституті додаткової педагогічної освіти». «Запрошували перевчатися на російську мову всіх охочих — і фізиків, і ліриків», — розповідає Тетяна Павлівна.

Вчителька російської, філолог з однієї зі шкіл Київського району Донецька розповіла, що нинішня ситуація завдає незручностей і для вчителів російської мови.

«Розумієте, багато молодих перевчилися на російську, старі вчителі, у яких в радянських дипломах другою спеціальністю після української стоїть російська мова, теж залишилися і вийшло, що навчальних годин на всіх не вистачає, а виїхати в Україну ми шансів не маємо — на тому боці навчальних годин російської мови зовсім немає!» — розповіла Олена Петрівна.

Утім, як з’ясував «Спектр», в 60 кілометрах від Донецька у школах Волновахи, на підконтрольній Україні території, російську мову викладають, хоча і мало — 1 година в молодших класах, і 2 в тиждень — в старших. Російська література викладається в межах курсу «Зарубіжної літератури», вірші Пушкіна, як і Кіплінга, можна вчити в українському перекладі, а можна і «мовою оригіналу» — на вибір. Певна кількість російських філологів теж перевчилися.

Як виглядає навчання зараз?

«2015 рік був переломним. Я закінчувала вести четвертий клас, у батьків уже брали інформацію, хто буде переходити на російську мову, у нас було завдання всіх опитати, щоб усі переходили на російську, — розповідає вчителька молодших класів школи одного з районів Донецька Олена Володимирівна. — 2015 рік ми закінчили українською, а потім просто не було вибору, нам сказали: “Всі навчаються російською мовою!”. Тоді ж прийшли російські підручники, і ми тепер працюємо за програмою “Школа Росії”. Єдине, що скоригували, то там, де вивчається природа Росії, у нас тепер природа Донбасу. Українська мова — один раз в тиждень, а російська щодня».

«Як обов’язковий ввели урок, який тепер називається “”урок громадянськості і духовності Донбасу” один раз у тиждень, він спрямований на патріотизм. Він не те щоб найважливіший, але увага надається найсерйозніша, цей предмет викладає директор, — пояснює викладання основ патріотичного виховання в «ДНР» Олена Володимирівна. — Розмов про те, що “ми Росія, і Путін наш президент” на ньому немає, акцент на Донецьку республіку і на її столицю — Донецьк. А що стосується гімну «ДНР», то нам сказали, що його всі з першого класу повинні знати напам’ять і в кожному класі висить герб, гімн і прапор «ДНР». Ну і поза уроками кожен учень знає, як правильно закривати руками голову в разі обстрілу, де ховатися, як і куди йти — це теж є».

У соціальних мережах іноді можна зустріти розміщені там гордими батьками публікації табелів своїх дітей — успішних учнів із «ДНР». Вони доволі екзотично виглядають для жителів підконтрольної Україні частини Донбасу і переселенців. По-перше, там незвичні «п’ятірки», по-друге, ці оцінки стоять за знання зокрема з предметів на кшталт «початкової військової та медико-санітарної підготовки», «громадянськості Донбасу», а українська мова об’єднана в один предмет з літературою.

У Донецьку кожен скаже тобі «виїзний» він чи «невиїзний» через КПВВ в Україні. Дуже часто люди не підтримують розмови про політику і, скажімо, — похвальні листи за гарне навчання з двоголовим орлом і символікою «ДНР» в соціальні мережі викладають набагато рідше, ніж «аполітичні» табелі про успішність.

Ми поговорили з мамою старшокласника однієї зі шкіл Пролетарського району Донецька.

«Є позакласні навантаження, звичайно, — поділилася зі «Спектром» Юлія. — У нас класний керівник, наприклад, погрожувала знизити оцінку зі свого предмета за невідвідування заняття з цивільної оборони. Довелося татові ходити на бесіду в школу. Дитина добре вчиться, захищає честь школи і не ухиляється, наприклад, від відвідування мітингів. На мітинги, до речі, можна не ходити, якщо батьки пишуть заяву про свою незгоду, — і ми хотіли написати, все ж будь-які скупчення людей під час війни потенційно небезпечні. Але наш сам пішов, проявив солідарність з класом — у нас же на «день республіки» 11 травня великі масові заходи, репетиції, все це з залученням студентів і старших школярів».

 

Масові заходи, свята, концерти приїжджих зірок російської естради і всюдисуща символіка й політична реклама в Донецьку на кожному кроці. Комерційної реклами дуже мало — більшість рекламних майданчиків зайняті патріотичною агітацією — привітання з Днем Перемоги можуть бути сусідами з уже вицвілими цитатами, підписаними загиблим рік тому «главою республіки» Олександром Захарченком, свої агітаційні кампанії ведуть окремі міністерства і зараз все зайнято портретами п’ятирічних дітей, які «народилися разом з «ДНР».

У школах загони «юних захарят» так і не створили, ці ідеї відкинув ще сам Захарченко при житті. І два роки тому в школі Іловайська на шкільній дошці «Моніторингу участі в шкільних заходах» ми бачили такі назви загонів молодших класів як «Добрята», «Пізнайки», «Сонечки» і тільки одних «Юних патріотів».

У серпні 2019 року головний зареєстрований тут громадський рух — «Донецька республіка» — провела зліт «Молодої гвардії» для свого юного резерву. За відсутності літніх новин зліт спричинив великий інформаційний скандал — одна з команд взяла в оренду інвентар у сексшопі і представила сценку з дівчатами, одягненими головно в шкіряні обладунки, та хлопцями з великими написами «Раб» на грудях. Молодь «ДНР» тут же виклала фотографії в соцмережі, українські ЗМІ одразу про це написали.

Водночас сам зліт у Зуївці був показовим. Заявлені півтисячі учасників жили в наметах, а обряд ініціації охоплював гру з доставлянням листів «Сталіну», чому заважав сам «Берія», гінцям погрожували тортурами і допитами, а новачків у кінці чекав «розстріл» водою.

Команди міст мали аполітичні назви — «Пірати», «Амазонки», «Хулігани»… І тільки Докучаєвськ назвав свою команду «Піонери».

Вибери собі школу

«Вибери собі школу зі списку, зареєструйся, приїжджати потрібно тільки раз на рік на іспити!» — радіоприймач нашого автомобіля ловить біля Волновахи українську соціальну рекламу «для школярів з окупованих територій».

Ролик короткий і максимально простий — будь-який учень шкіл Донецька чи Луганська може вибрати собі на сайті Міністерства освіти України за смаком школу для дистанційного навчання. Для зарахування на заочне навчання потрібно заяву тільки одного з батьків, а приїжджати в «свою» школу необхідно раз у рік — на іспити.

Нинішня рекламна кампанія — продовження однієї великої, розтягнутої на роки боротьби за дітей Донбасу. Вона загострюється під час набору дітей у школи, як у «Л/ДНР», так і для дистанційного навчання на підконтрольній Україні території.

У травні тут відбулася практично спецоперація — діти зі старших класів з батьками їхали з Донецька і Луганська складати ЗНО, їх іноді затримували і не пускали далі на блокпостах «ДНР».

Наприклад, 23 травня тодішній заступник глави Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Ігор Стокоз скаржився на те, що на іспит з української мови до Маріуполя, який повинні були здавати 678 осіб, на блокпостах «ДНР» в Оленівці і Гнутове не пропускають дітей. Нібито спецслужби «ДНР» змогли отримати перелік випускників своїх шкіл, які зареєструвалися на ЗНО, і перешкоджали потраплянню майбутніх студентів українських вишів на ключовий для вступу іспит.

За словами Стокоза, на іспит з математики зареєструвалося тоді 430 осіб, а всього здавати ЗНО на підконтрольній українській владі території тільки в Донецькій області планували 834 людини. Дистанційно вчилися в 2018-19 навчальному році тільки в Донецькій області приблизно 900 дітей. Свої іспити ЗНО проводилися Луганською військово-цивільною адміністрацією та іншими уповноваженими областями України.

За повідомленням «міністерства освіти» «ДНР», у 2019 році зі шкіл самопроголошеної республіки випустили 8120 учнів 11 класів.

Україна ж чекає вступу до своїх ВНЗ близько 2 тисяч абітурієнтів із Криму й Донбасу. Спеціально створені освітні центри «Крим-Україна» і «Донбас-Україна» працюватимуть до 27 вересня. Через них жителі непідконтрольних територій можуть вступати за особливою пільговою програмою — взагалі без ЗНО, українського паспорта та атестата.

Це програма для дітей-пільговиків та спеціального списку «пільгових» університетів — основу якого складають переміщені вищі навчальні заклади з Донецька, Луганська, Таврійського національного університету ім. Вернадського, що функціонує в Києві.

Роки роботи російської школи в Донецьку і Луганську призвели до природного процесу — до серйозних іспитів українською мовою готові вже далеко не всі випускники Донецька. Для вступу в статусні гуманітарні університети України їм доводиться працювати окремо.

 

«Дивись, наразі відсоток дітей, які їдуть в Україну після 11 класу, у нас в місті знизився, — пояснює мені Оксана з одного з невеликих шахтарських міст на непідконтрольній частині Луганської області, мама уже студентки університету Києво-Могилянська академія». — З двох випускних класів нашої школи — а це 40 осіб — їде один-два. Але в школах, де традиційно батьки багатші й більше інтелігенції, ця цифра зростає до 5-6 осіб. Вступити в солідний виш зараз можна, якщо два роки батьки платять за репетиторів. “Українська мова”, “Історія України” … У мене друг є, його син переходить у 8 клас, вони планують до Харкова, на інформатику вступати. Так ось вони не будуть ходити в школу вже з 8 класу зовсім. Реєструються в Сіверськодонецьку і будуть цілеспрямовано готуватися наступні три роки. Крім того, потрібно врахувати, щоби їхати вчитися в Україну, необхідно в 14 років виїжджати через блокпости й отримувати український паспорт, зараз це вже доступно не всім».

Рух школярів у бік України має свою історію. У гарячі місяці 2014 виїжджали на всі боки — Росію, Україну, Білорусь — дуже багато сімей, тоді в центральних донецьких школах у відносно заможних районах у класах могло бути по 12 дітей, а в випускному класі на останньому дзвонику в 2015 році могли стояти на лінійці 1-2 учні.

Згодом ситуація змінилася — зараз у Донецьку дозволяється відкривати клас тільки за наявності 15 дітей, норма, встановлена міністерством освіти — не більше 26.

Більшість тих, хто мав таку можливість, — уже виїхали. Зараз із самопроголошених республік їдуть не тисячі, а десятки повних сімей, вони саме їдуть — не біжать, нинішні від’їзди вистраждані, підготовлені і продумані з прицілом на майбутнє — своє і своїх дітей.

За підтримки Медиасети.

За матеріалами видання Spektr.Press

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: