Одна історія. Кому Бетховен роздратовано заявив “Таким свиням я грати не буду!”

Людвіг ван Бетховен – німецький композитор і виконавець, представник “віденської класичної школи” разом з Гайдном і Моцартом. Музикант, який наприкінці свого життя залишився без головного інструменту – слуху, і грав, слухаючи серцем, ритм якого чув. Про це – у тексті Марини Верещаки та відео програми “Одна історія” 24 каналу. 

Того ж року помирає мати Людвіга, і він вимушений взяти на себе всю відповідальність за сім’ю. Композитор влаштовується до місцевого оркестру. Та за два роки хоче відновити навчання і остаточно переїжджає до Відня. Там він займається спершу з Гайдном, а згодом сам обирає собі за наставника Сальєрі.

Людвіг ван Бетховен

Бетховен у грі сміливо протиставляв крайні регістри, охоплюючи усю клавіатуру, хоча в той час грали в основному в середньому. Він широко використовував педаль (до неї тоді теж зверталися рідко), вживав масивні акордові співзвуччя. По суті, саме він створив фортепіанний стиль, далекий від вишукано-мереживної манери клавесиністів. Бетховен також сильно вирізнявся своїм зовнішнім виглядом серед тогочасної інтелігенції. Він недбало одягався і не зачісував волосся.

Бетховен ніколи не грав за примусом знаті, а одного разу перервав свій виступ через сторонні розмови у залі. “Таким свиням я грати не буду!” – категорично заявив маестро, і жодні вибачення та вмовляння не допомогли.

Проте, незважаючи на такий суворий характер, друзі Бетховена вважали його досить доброю людиною. Так, наприклад, композитор ніколи не відмовляв у допомозі: “Жоден з моїх друзів не повинен бути у потребі, поки у мене є на шматок хліба. Якщо гаманець мій порожній і я не в силах допомогти негайно ж, ну що ж, мені варто тільки сісти за стіл і взятися за роботу, і досить скоро я допоможу йому вибратися з біди”.

За десять років у Відні композитор написав велику кількість творів, серед яких дві симфонії, балет, двадцять сонат для фортепіано та інші. До початку 19 століття Бетховен – автор творів, які вражали сучасників драматизмом і новизною музичної мови. Але тоді ж митець починає втрачати слух. У нього розвивається тиннитус – запалення внутрішнього вуха, що призводить до  того, що людина чує дзвін. Людвіг ненадовго переїжджає у невеличке містечко Хайлігенштадт, але краще йому не стає, і композитор розуміє, що невиліковно хворий. Бетховен був близький до самогубства у той час, але переконався, що йому є, заради чого жити: “Мені здавалося немислимим покинути світ раніше, ніж я виконаю все, до чого я відчував покликання”. Тоді він починає писати свою третю симфонію.

Із друзями композитор спілкувався через зошити. Але два з них були спалені, бо містили випади проти імператора та інших високопосадовців. В розмові Бетховен постійно обурювався можновладцями, їх законами і постановами. Так одного разу Бетховен і Гете, гуляючи разом містом Тепліце, зустріли там імператора Франца в оточенні його свити і придворних. Гете, відійшовши в сторону, схилився в глибокому поклоні, а Бетховен пройшов крізь натовп придворних, ледь доторкнувшись до капелюха.

 

Композитор переймався подіями Великої французької революції і епохи наполеонівських війн. У творчості часто звертався до теми героїчної боротьби за свободу. Тож коли Наполеон проголосив себе імператором, зрадивши ідеали революції, Бетховен відмовився від наміру присвятити свою Третю симфонію йому: “Цей Наполеон теж звичайна людина. Тепер він буде топтати ногами всі людські права і зробиться тираном”. І тоді називає твір “Героїчною симфонією, складеною в пам’ять про Велику Людину”.

 

Разом з тим, Бетховен створив безліч творів, що виражають найтонші особисті переживання: відома “Місячна” соната була присвячена графині Джульєтті Гвічарді – першому коханню композитора. 5-а симфонія – “симфонія Долі”, написана під гнітючими переживаннями, пов’язаними з прогресуючою глухотою. А дев’яту симфонію композитор написав як підсумок усього життя: його пристрастей, хвилювань і радощів, заклик не падати духом і ніколи не здаватися.

Коли цю симфонію виконали, публіка вітала композитора оваціями. А він стояв спиною до залу і нічого не чув. Тоді одна зі співачок взяла його за руку і повернула обличчям до слухачів. Люди махали хустками, капелюхами, руками, вітаючи композитора. Овація тривала так довго, що присутні поліцейські чиновники зажадали її припинення. Подібні вітання допускалися тільки для імператора.  

 

Після смерті молодшого брата композитор взяв на себе турботу про його сина. Бетховен віддає племінника до найкращих пансіонатів і доручає своєму учневі Карлу Черні займатися з ним музикою. Композитор хотів, щоб хлопчик став ученим чи артистом, але того приваблювало не мистецтво, а карти та більярд. Опинившись у численних боргах, він здійснив спробу самогубства. Але врешті хіба подряпав собі шкіру на голові кулею. Бетховен дуже переймався цим, підірвав здоров’я. У композитора розвивається важке захворювання.

 

Бетховен помер у Відні 1827 року від цирозу печінки.

 

У  2007 році віденський патолог і експерт судової медицини Крістіан Рейтер оголосив, що винуватцем смерті Бетховена ненавмисно став його лікар Андреас Ваврух, який давав йому ліки, що містять свинець, небезпечний під час хвороби печінки. Але це буде вже зовсім інша історія.