Націоналісти – за права людини та народів. УПА як феномен ХХ століття

Нацисти хотіли побудувати «арійський світ», більшовики прагнули до всесвітньої соціалістичної революції, а вояки Української повстанської армії (УПА) були третьою силою конфлікту, й говорили: «Воля народам, Воля людині».

---

Єдина у своєму роді

Назвати Українську повстанську армію воюючою стороною недостатньо. Боротьба УПА була визвольним рухом, і має отримати відповідне правове визнання — пояснюють напередодні символічної річниці створення армії в Інституті національної пам’яті.

“Визнання вояків УПА учасниками визвольного руху потрібне не стільки самим повстанцям, яких залишилося дуже мало. Таке визнання необхідне Україні, щоб визначитися спадкоємцям якої держави ми є: чи УССР як складової тоталітарного Радянського союзу, чи спадкоємцем українського визвольного руху, з його традиціями боротьби за незалежність, свободу та демократію”, — сказав Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Історик нагадав гасла УПА “Свобода народам! Свобода людині!” та те, що діяльність УПА відповідала праву кожної нації на самовизначення і суверенність. У Другій світовій війні УПА була єдиною військовою силою, яка визначала стратегічною метою боротьби створення незалежної Української держави.

Українська Повстанська Армія – військово-політична формація українського визвольного руху. Символічним днем створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. УПА діяла до вересня 1949 року, після чого реорганізована у збройне підпілля, діяльність якого тривала до початку 1960 років.

УПА була єдиною військовою силою у Другій світовій війні, яка визначала стратегічною метою своєї боротьби створення незалежної Української держави, відповідно боротьба розгорталася проти усіх держав, що намагалися завадити цьому.

Від самого початку УПА творилася як реакція населення на німецький окупаційний терор, тому протягом всього періоду німецької окупації велася активна антинімецька боротьба. Цілі регіони були звільненні від окупаційної присутності, тут творилися так звані «повстанські республіки», найвищою владою в яких оголошувалася УПА.

В 1943-1944 рр. тривало гостре протистояння проти польських сил, які намагалися відновити довоєнні кордони Польщі.

Поруч із тим, протягом усього часу існування Повстанської армії, головним ворогом вважався СРСР як держава, що завдала українському народові найжахливіших втрат від масових політичних репресій, Голодомору та депортацій населення.

У 1944 році як орган політичного керівництва УПА та всього визвольного руху було створено Українську Головну Визвольну Раду – протопарламент, який складався з представників різних політичних сил.

Пік активності УПА припадає на другу половину 1944 року, в цей час вона охоплювала терени теперішніх Волинської, Рівненької, Житомирської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, східні землі Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі, південні терени Брестської та Пінської областей Білорусі. Загальна площа території, охопленої повстанським рухом у 1944 році становила близько 150 000 квадратних кілометрів, на ній проживало близько 15 000 000 населення. Це приблизно чверть площі теперішньої української держави, територія більша, ніж сучасна Греція, з населенням, що дорівнює населенню Нідерландів. Разом із тим націоналістичне підпілля ОУН, пов’язане з УПА, діяло на території всієї України, включно з Кримом та Донбасом.

УПА будувалася за принципами регулярної армії: мала Головний військовий штаб та штаби військово-територіальних одиниць, офіцерські школи, військово-польову жандармерію, власну систему звань та нагород.

За час діяльності через лави УПА пройшло понад ста тисяч осіб. За участь в повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.

Діяльність УПА була логічним продовження попередніх періодів розвитку українського визвольного руху, тобто національної революції 1917-1920-х років, підпільно-бойової діяльності Української військової організації та Організації українських націоналістів 1920-1930-х років. З іншого боку продовженням боротьби УПА у формі ненасильницького опору, став дисидентський  рух та національно-демократичне відродження кінця 1980-х початку 1990-х років.

Боротьба українських повстанців була одним із антитоталітарних рухів народів Центрально-Східної Європи. Аналогами УПА виступають польські та балтійські підпільні формації. Діяльність УПА відповідає праву кожної нації на самовизначення і суверенність. Ознаками збройної сили визвольного руху, згідно міжнародних конвенцій, мала бути наявність чіткої командної вертикалі, особливих відзнак армії, відверте носіння зброї, дотримання міжнародних правил війни. Всі ці ознаки цілком притаманні Українській Повстанській Армії.

Діяльність УПА цілком підпадає під визначення українського визвольного руху – різноманітні форми діяльності організацій та окремих осіб, спрямовані на відродження державної незалежності українського народу. Тому її ветерани, як і учасники аналогічних формацій в Польщі та країнах Балтії, мали б отримати від української держави особливий статус учасників визвольного руху.

УПА – неурядова організація

Влада часто є недалекоглядною. Опозиція інколи просто проти, і не може запропонувати конструктиву. Третій сектор, або ж громадські (неурядові) організації працюють на своєму фронті, у своїй сфері, знаючи її проблеми та шляхи вирішення цих проблем. Вони спираються на власний практичний досвід.

Німці вбили у свої голови абсолютно утопічну думку, що їм вдасться звоювати світ, або ж континент, знищивши інші народи, не близькі до арійської раси. Радянська влада марила диктатурою пролетаріату. Вона, оця диктатура, все ж реалізувалася певною мірою на Сході Європи. Та дуже швидко історія довела утопічність і недієздатність саме радянського соціалізму.

УПА боролося за Українську державу. Вона зараз є. Повстанці залучали до війська людей різних національностей – українців, євреїв, азербайджанців, грузинів, узбеків. Сьогодні на Донбасі нашу країну захищають хорвати, білоруси, грузини, поляки, іспанці, французи.

Третій Рейх згорів у 1945 році. Совок втримався до 1991 року. А ми у 2018 році відзначаємо 76-річницю УПА.

Так само із владою. Вчора президент був проросійський, сьогодні проєвропейський, завтра проазійський, після завтра – тиран-консерватор. Сьогодні в опозиції латентні москвофіли, завтра – націоналісти, потім – соціалісти. А третій сектор як реформував медицину, як вводив системи публічних закупівель та різні антикорупційні гаджети, та і робитиме це завтра, і післязавтра. Неурядові організації та волонтери як допомагали воякам АТО, так і будуть це робити це завтра, незалежно від чинної влади і конструктиву чи неконструктиву опозиції.

Воякам УПА було начхати, що суперник сильніше, що у нього більше зброї та можливостей. Вони робили свою військову адвокацію української державності. І врешті результат є.

Тому для нас УПА цілком бачиться, як неурядова організація. Не в сучасному розумінні цього поняття. Це скорше є така собі метафора, адже я журналіст та історик, і це мій хліб – пояснювати минуле і сьогодення через метафори, бо я не маю формул, які є в арсеналі математиків чи фізиків.

Бо вояки УПА справді боролися за свою волю та свободу інших поневолених народів. А поневоленою тоді була вся Європа. Так, наші повстанці вели бойові дії переважно на території сучасної західної України. Це був локальний рух опору та це не применшує самої ідеї упівців. Бо це й направду – героїчно: битися з двома ворогами, які в десятки разів тебе переважають, битися маючи лиш ідею в серці та надію, що можливо світ зверне увагу на цю боротьбу і хоч якось допоможе.

Гурт “Тартак” разом з групою “Нічлава” заспівали про це так:

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою…

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі…
То що ж робити – сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу – з новими ворогами?

Приспів:
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться – “Хай поживе ще трошки”
Вже так давно не бачить сина свого
І ще б хоч раз побачити його живого…

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я – то хто? Зайве питання…
Для нас це не проста війна – це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу…
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія – на повстанців…

Приспів

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани…
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих…

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо…
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…
Тіла загинуть – житиме ідея…
А наші душі тут – в рідних просторах –
Волинських лісах, Карпатських горах…

Думаю, ці слова дуже чітко про все говорять.

Тема діяльності Українських повстанців ще до кінця нерозкрита. Там купа чорних та білих плям, хорошого і поганого, чистого і брудного. Мова про інше: потрібно брати ситуацію у свої руки, ставати третім сектором цієї країни, і робити реформи, впливати на владу. Як колись УПА, зробивши військову реформу боротьби за незалежність, даючи прикурити як нацистській, так і більшовицькій владі.

 

Роман Коржик

При створенні матеріалу використано тексти та графіку “Інституту національної пам’яті”