Київський Ла-Манш. Для чого будували тунелі під Дніпром і що з ними тепер

У 1936 році, готуючись до війни, Сталін наказав спорудити залізничні тунелі під Києвом, бо добре розумів, що ворог першим ділом зруйнує мости. Передбачали одразу 2 тунелі: Північний — на Оболоні і Південний: від острова Жуків до села Осокорки.

Ширина проходу понад 8 метрів, так щоб можна було прокласти залізничні колії у двох напрямках. До речі, цей тунель мали використовувати вантажні машини й танки. Для цього потрібно було лише накрити рейки.

Для потужного будівництва не шкодували ні матеріалів, ні людей. Останніх було щонайменше 12 тисяч.

Більшість за традицією взяли із тюрем, решта — звичайні будівельники, але тільки після перевірки відповідними органами на надійність і письмового зобов’язання не розголошувати державну таємницю. До роботи iз технiчною документацiєю залучали тих осіб, які й раніше мали справу із секретними справами. За кожним кроком робочих стежила міліція та охорона.

Проект поділили на 14 ділянок, які назвали титулами. Поруч із кожним звели ремонтні майстерні, заводи з виробництва бетону, склади цементу та арматури. У землі тунель прокладали за допомогою щита, кожні 70 сантиметрів робили паузу і вкладали чавунне кільце.

Оскільки працювали на глибині 20-30 метрів, тиск становив три атмосфери. Зміна ніколи не перевищувала 4-х годин, після яких працівник ішов у шлюз-барокамеру, де тиск за півтори години поступово знижувався.

Два тунелі планували збудувати за 8 років, тобто до 1944 року. Так швидко ворога не очікували. Наприкінці липня 1941-го, коли німці вже підступали, надійшла команда припинити всі роботи, а будівництво терміново законсервувати. Техніку покрили шаром технічного мастила й затопили.

Інше обладнання закопали. Коли німці увійшли до Києва, недобудовані тунелі використовували для відпочинку або ж як укриття.

Коли війна закінчилася, продовжувати будівництво вже було недоцільно – готовими були тільки 10% робіт, та й ядерні бомби могли знищити такі тунелі. Залишки матеріалів використали під час будівництва станцій “Вокзальна” і “Політехнічний інститут”. Київську підземку відкрили лише 1960-го року.