Кукурудзяний монстр. Дивацтва та пригоди радянського диктатора Микити Хрущова

Микита Хрущов кермував СРСР у 1953-1964 роках. Період його правління – справжній потік свідомості всесвітньої історії: карибська криза, будівництво “хрущівок”, освоєння цілини, вирощування кукурудзи та розвінчання культу особи Сталіна. Останнього Хрущов ненавидів особисто, бо грузинський вусань знущався на ним, змушуючи танцювати гопак на корпоративах більшовицької еліти. Мовляв, ей Хрущов, збацай гопак, ти ж українець….

---

 

Хвилювався за долю українських земель

Дуже дивно, але Хрущов будучи комуністом, переживав за долю українських земель. Після політики Голодомору якось і язик не повертається про таке говорити, але з іншого боку – комуністи різних країн часто й були патріотами своїх земель, просто знищували своїх співгромадян, незгодних з політикою компартії.

У статті Ігоря Мельника “Микита Хрущов і його діяльність”, опублікованій у провідному інтелектуальному виданні “Збруч” я натрапив на такий епізод з бесіди Хрущова і Сталіна:

1938 року Хрущова поставили на чолі філії більшовицької партії в Україні – Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У). На цій посаді він перебував (з перервами) до 1949 року. Восени 1939-го Микита Хрущов приїздив до Львова, де безпосередньо керував процесом “возз’єднання” та проведенням Народних зборів Західної України, які засідали у Львівській опері.

До речі, тоді він відважився поставити перед Сталіним питання про приєднання до УРСР Берестейщини, населені переважно українцями (поліщуками). Як писав пізніше тодішній перший секретар ЦК КП(б) Білорусії І.Пономаренко: “Однак Сталін, побачивши привезений Хрущовим проект розмежування між УРСР і БРСР по етнічному кордону північніше Берестя, грізно запитав: “Петлюри уже нет, Скоропадского – нет, Винниченко – нет, так кто же это составлял?”. Після цього росіянин Хрущов, злякавшись, що його можуть звинуватити в українському буржуазному націоналізмі, не став наполягати на прийнятті варіанту кордону, який врахував би інтереси українців”.

Зі стратегічних міркувань Сталін передав Берестейщину до складу Білоруської РСР, бо вважав болота у басейні річки Прип’ять природною межею між Білоруським (Західним) та Українським (Південно-Західним) фронтами (і, відповідно, між Білоруською та Київською особливими військовими округами).

Коли 1940 року СРСР, Угорщина та Болгарія здійснили поділ Румунії, то Хрущов сподівався, що, крім Північної Буковини, до УРСР буде приєднана уся Бессарабія. Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1940 її було включено до складу УРСР, і в наступні дні були створені повітові органи влади та партійні комітети КП(б)У не лише у Чернівцях, Хотині, Акермані (Білгород-Дністровському), Ізмаїлі, але й у Кишиневі, Бельцях, Оргеєві, Сороках, Кагулі, Бендерах. Мала бути створена велика Молдавська АРСР у складі УРСР. Але вже 2 серпня Верховна Рада СРСР (без погодження з владою УРСР) ухвалила Закон про створення союзної Молдавської РСР з центром у Кишиневі. До новоствореної республіки вилучили зі складу УРСР місто Тирасполь і Григоріопольський, Дубосарський, Кам’янський, Рибницький, Слободзейський і Тираспольський райони (територію нинішньої невизнаної Придністровської Молдавської Республіки). Натомість Україна від Бессарабії отримала частини Хотинського, Акерманського й Ізмаїльського повітів.

Тож перше дивацтво Хрущова – його переживання за українські землі. А й дійсно – міг викликати немилість у Сталіна за такі дії.

 

Кукурудзяний Монстр

Олексій Гай у тексті “Кукурудзяна лихоманка” жартує: в 1960-х у Радянському Союзі були два «кукурузники»: український літак Ан-2, який розпорошував над полями отрутохімікати й гербіциди, і перший секретар КПРС Микита Хрущов. Уважають, що кукурудза «підкорила» радянського керівника в Америці, де він побував з офіційним візитом 1959 року. Микита Сергійович відвідав господарство фермера Роквела Гарста в штаті Айова. Американець продемонстрував гостеві поля гібридних сортів кукурудзи й нібито мовив: «Кукурудза — цариця ланів!»

Цей афоризм Хрущов згодом повторив на партійному пленумі. Також візитера вразили дорідні корови — про таких радянські колгоспники могли хіба що мріяти. «Чим ви їх годуєте?» — приголомшено запитав керівник супердержави. «Кукурудзяним силосом!» — пролунало у відповідь.

Повернувшись додому, Микита Сергійович нібито наказав засіяти кукурудзою весь Радянський Союз.

Насправді ще 1949 року, коли Микита Хрущов керував Україною (був першим секретарем ЦК КП(б)У), він завдяки кукурудзі врятував республіку від голоду. А очоливши СРСР, вирішив перетворити її на головну сільськогосподарську культуру, про що заявив на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС 1954 року.

У США Хрущов лише переконався в правильності свого «кукурудзяного» курсу. Заявив, що цю культуру слід запроваджувати силоміць, як російський цар Петро І — картоплю. «Тримайся, корово зі штату Айова!» — під таким гаслом у СРСР стартувала «кукурудзяна лихоманка».

«Хрущ», як його називали в народі, наказав скоротити посіви жита й пшениці, а натомість сіяти кукурудзу. І не тільки на півдні України, де кліматичні умови подібні до штату Айова, а всюди — від Казахстану до Чукотки. Селекціонерам наказано було вивести спеціальні сорти, придатні для північних районів.

З’явилися численні радіопрограми, документальні стрічки й навіть мультфільми, які вихваляли рослину-фаворитку. У РАЦСах батьків закликали називати дітей новим іменем — Кукуцаполь (скорочення від російського «кукуруза — царица полей»).

Із 1955-го до 1962-го площі, відведені під кукурудзу, збільшили вдвічі: з 18 до 37 млн га. Але експеримент провалився, бо теплолюбна «цариця ланів» не давала врожаїв на холоді. Уже восени 1962-го почалися перебої з хлібом. 4 жовт­ня ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР видали постанову «О наведении порядка в расходовании ресурсов хлеба», яка обмежу­вала продаж хліба — не більш як 2,5 кг в одні руки. Білий хліб узагалі зник із прилавків, а в чорний підмішували кукурудзяне та горохове борошно. За виглядом і смаком він нагадував зелений клей. Вироби з білого борошна давали за рецептом лікаря — хворим, які потребували спецхарчування.

У крамницях висіли плакати з рецептами запіканок і тортів із чорних та білих сухарів. Газети рекламували кукурудзяні пластівці — «смачний і поживний продукт, здатний замінити хліб». 1963-го відкрилися кафе, де, як стверджувала реклама, можна було скуштувати страви з кукурудзи, поласувати «кукурудзяними» цукерками, шоколадом. Пропонували навіть… вино з кукурудзи. Країна опинилася перед загрозою введення карткової системи. Намагаючись відвернути катастрофу, Микита Хрущов їздив по колгоспах і повчав селян, де та як садити кукурудзу. В Україні вона прижилася.

 

Цілинна епопея

 

Для збільшення виробництва зерна Микита Хрущов запропонував на вересневому пленумі ЦК КПРС 1953 поширити посівну площу шляхом освоєння цілинних земель, а наступного року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову “Про дальше освоєння цілинних і перелогових земель для збільшення виробництва зерна” (17 серпня 1954), на основі якої у 1954 — 1963 освоєно близько 42 млн га цілинних земель (у тому числі за 1954 — 1956 близько 36 млн га). Освоєння цілинних земель відбувалося у районах Казахстану та Сибіру, пише “Газета по-українськи”.

1963 ЦК КПРС припинив акцію дальшого освоєння цілинних земель, спрямовуючи зусилля на збільшення урожайності на вже освоєних. Це рішення було вислідом досвіду, який свідчив про обмежене значення цілинних земель, зокрема в Азії через суворі кліматичні умови. Хоч цілинні землі становили 29,5% усієї посівної площі СРСР, збір зерна з них ледве досягав 18,0%.

 

Хрущівки

 

Коли в середині 1950-х Микита Хрущов, тодішній лідер СРСР, відвідав Францію, він не сподівався, що цей візит покладе початок наймасштабнішій ері соціального будівництва. Але сталося саме так.

За однією з версій, французи похвалилися тодішньому радянському лідеру новими блочними будинками, у яких вони розселили мігрантів часів Другої світової, пише Віра Мельничук у своїй статті на сайті “УП. Життя”.

У Європі “збірні” будинки з’явилися у кінці ХІХ століття, а у 1920-х цю ідею активно використовувала Німеччина. Практичні німці розробили цілу систему будівництва житлових будинків зі збірних елементів – платтенбау. Таке собі архітектурне “лего” в натуральну величину.

Після Другої світової, коли житлова криза у Європі набрала космічних масштабів, у Старому світі почали зводити з однотипних будинків цілі житлові комплекси. “Та що нам комплекси, – подумав, мабуть, Хрущов, – нам цілі міста готовими треба ставити”.

Саме тоді в СРСР об’єднали ідею платтенбау з американським конвеєрним будівництвом, і почалася нова будівельна ера.

У царині будівництва хрущовок СРСР нарешті перегнав і Америку, і увесь світ, бо таку масштабну кампанію будівництва соціального житла ніхто досі не перевершив. Утім, враховуючи якість хрущовських будинків, це, певно, на краще.

Хрущова можна зрозуміти. Проблема була не лише в тому, що у зруйнованих війною містах люди виживали у бараках або тіснилися по кілька сімей у комунальних квартирах. Річ у тім, що потік селян, що прагнули переселитися до міста у пошуках кращої долі, зростав. А радянська влада, яка раніше не видавала селянам навіть паспорти, на той час вже проти цього не заперечувала.

Їй потрібні були робочі руки для відновлення міської інфраструктури і для масштабних індустріальних проектів. Також у перспективі була урбанізація північної та східної території СРСР, де в середині ХХ століття все ще вільно шуміло “зелене море тайги” та без робочих рук сумувала “непіднята цілина”.

Хрущов не був першим, хто будував панельні будинки в СРСР. Вони з’явилися ще за Сталіна. А в Європі, як вже згадувалося, ще раніше. Втім, довоєнним радянським архітекторам житло “від Корбюзье” (французький архітектор, автор ідеї доступного житла) не сподобалось. Тим, хто виріс на сталінському ампірі, прийняти таку простоту форм було важко.

Втім, після війни на проблему подивилися інакше. Окрім того, вирішення квартирного питання давало можливість Хрущову розгорнути широку піар кампанію для власної персони, бо він відчував брак політичного авторитету у порівнянні зі своїм попередником.

Також, масове будівництво соціального житла чудово вкладалося в ідеологічну колею радянщини. Це було створення нового середовища для нової (радянської, звичайно) людини. Простота форми, широкі засклені поверхні, що дають багато світла, бетон і сучасні будматеріали створювали новий урбаністичний пейзаж, в якому людина мала все необхідне для життя (хоча б в мінімальному обсязі).

Будувалося таке житло дуже швидко, в ідеалі – два тижні, якщо будівельники працювали в три зміни. Якщо додати час необхідний для внутрішніх та облицювальних робіт – будинок можна було звести за два місяці. І вартість такого житла зменшувалась мінімум на 10 відсотків.

“Запчастини” для панельного будинку вироблялися на заводах, тож будівлю треба було, по суті, “зібрати” як своєрідний конструктор. Це, звичайно, спрощене порівняння, але на старих фото видно, що деякі “панельки” збирають з “кубиків” уже готових кімнат. Просто, дешево і зручно.

Можна було будувати “під ключ” цілі міста не лише для “цілинних” регіонів чи десь на околицях БАМу. Для містечок, що виростали навколо промислових заводів чи атомних електростанцій – теж цілком вигідний варіант.

Такі будинки, окрім явних недоліків, мали багато плюсів. І головне, що тисячі людей таки отримали цивілізоване житло після воєнних бараків або довоєнних будинків, де ванна, навіть одна на всіх, була нечуваною розкішшю.

 

 

Карибська криза

 

14 жовтня 1962 року почалась Карибська криза, котра поставила Радянський Союз і США на межу виникнення ядерної війни. Приводом до загострення стосунків між двома державами стало виявлення американським розвідувальним літаком U-2 доказів розміщення на Кубі радянських ракет середньої дальності, здатних нести ядерні боєзаряди.

Напруженість між СРСР і США з приводу ситуації на Кубі особливо зросла після того, як у квітні 1961 року зазнав невдачі антикастрівський десант, котрий висадився в бухті Свиней. Десант складався із кубинських емігрантів, пройшов підготовку в США і мав за мету повалити уряд Фіделя Кастро. Оскільки мета десанту досягнута не була, Кастро остерігався, що США здійснять ще одну спробу інтервенції і звернувся до Радянського Союзу по військову допомогу. Наступного року на Кубу прибуло більше 20 тисяч радянських військовослужбовців.

Радянський лідер Микита Хрущов скористався запрошенням Кастро і вирішив розмістити ядерні ракети поблизу кордонів США, аналогічно тому, як американські ракети розміщувались на військових базах біля радянських кордонів (наприклад, в Італії і Туреччині).

На Кубі було розгорнуто всю наявну зброю, включно з ядерною. Через два дні після отриманя знімків з літака-шпигуна і їх розшифрування, президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду Куби, яка передбачала обшук всіх кораблів, що прямували на острів з метою недопущення туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності.

Наступні двотижневі переговори між США і СРСР, присвячені вирішенню Карибської кризи, дозволили ліквідувати загрозу ядерної війни, до котрої людство підійшло як ніколи близько: СРСР зобовязався забрати всі ракети з Куби і допустити туди інспекторів ООН, а США – ліквідувати у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не здійснювати спроб перевороту на Кубі.

 

Калейдоскоп фактів про кукурудзяного монстра

 

 

1. Народився в сім’ї шахтаря. Під час літніх канікул в школі працював пастухом.

 

2. У 1959 році Хрущов неофіційно і сам того не знаючи став рекламним обличчям компанії Пепсі. У той час у Москві проходила Національна Американська виставка і президент Ніксон запропонував спробувати цей безалкогольний напій, за назвою «Pepsi». На наступний день у всіх газетах не тільки країни, а й усього світу з’явилася фотографія, як Радянський лідер втамовує спрагу вищеназваним напоєм. Ось така історія.

 

3. Після того як 1 травня 1960 року під Свердловським був збитий шпигунський літак У-2 американського пілота Пауерса, Микита Сергійович пригрозив США показати кузькіну мать. Американцям пояснили, що «показати кузькіну мать» – це фразеологізм, що означає сильну загрозу. Подальша доля «кузькіної матері» добре виразилася у вибуху на Семипалатинському полігоні першої водневої бомби.

 

4. Період правління Хрущова часто називають «відлигою»: були випущені на свободу багато політичних в’язнів, в порівнянні з періодом правління Сталіна активність репресій значно знизилася.

 

5. За часів правління Хрущова загострилася Антирелігійна кампанія, яка отримала назву «Хрущовська». Після війни всім релігійним організаціям доводилося дуже туго, так як їх винищували. За непідтвердженими даними навіть стверджується, що Хрущов дав обіцянку в кінці 50-х років, що до кінця семирічки покажуть останнього попа по телевізору.

 

6. Дружина американського посла Джейн Томсон під час одного зі своїх приїздів до СРСР подарувала Хрущову велику чарку. Секрет цієї чарки був у тому, що всередині вона майже повністю була заповнена склом і для алкоголю або іншої рідини залишалося дуже мало місця. Таким чином можна було імітувати доверху налиту чарку, тобто багато пити і не п’яніти. Ця ємність згодом стала улюбленою чаркою Радянського лідера. Через цю чарки навіть склалася думка, що Хрущов великий п’яниця, бо всі бачили як він міг залпом випивати з величезної чарки по багато разів. Але це був обман зору і Хрущов по суті випивав по кілька крапель і алкоголіком він вже точно не був.

 

7. На одній із зустрічей після ХХ з’їзду ЦК КПРС в 1956 році Хрущову прийшла записка із залу з питанням: «Чому ви допустили репресії і чому нічого не робили для їх припинення». Коли Хрущов це прочитав, то попросив встати ту людину, хто це написав, але ніхто не встав. Тоді Хрущов «випалив»: «Боїтеся? Ну ось і ми боялися».

 

8. Микита Сергійович Хрущов і Ніна Петрівна Кухарчук прожили разом майже півстоліття, але тільки в 1965 році при оформленні пенсійних справ та прописки в новій квартирі виявилося, що їхній шлюб не зареєстрований.

 

9. За весь час правління Микити Сергійовича, на нього було скоєно два замахи. Один раз на нього накинулася буфетниця з ножем, а іншим разом в нього полетів пакет, який накрив своїм тілом охоронець, думаючи, що це бомба. У пакеті виявилася записка про допомогу.

 

10. Після відставки Хрущов був настільки пригнічений, що він міг просто сидіти в кріслі годинами нічого не роблячи. 11. У США Хрущов побачив вгодованих корів, яких годували кукурудзою. Теж саме Микита Сергійович вирішив зробити і в СРСР. Він засадив всі поля кукурудзою у збиток пшениці. Кукурудзяна кампанія не виправдала себе і повністю провалилась, другим хлібом вона теж не стала, тому що клімат в нашій країні був не зовсім підходящий. Але сам Хрущов вважав винним не себе, а керівників. Але після цієї епопеї до нього так і прив’язалася кличка «Микита-кукурудзяник».

 

11. Як згадує син Хрущова (Сергій), Микита Сергійович не знімав з себе туфлю, щоб постукати нею по столу. Це міф. По-перше він був у взутті відкритого типу, як сандалі. По-друге, коли він увійшов до зали, то хтось наступив йому на п’яту і сандаля злетіла. Під прицілом камер він не став піднімати взуття, а пішов далі. Потім йому піднесли його предмет взуття і залишили поруч. Пізніше, коли Хрущов хотів взяти слово, його ніхто не чув, бо бубонів увесь зал, та й мікрофонів в той час не було. Тоді він взяв перше, що попалося йому і почав стукати. Це і виявилася його сандаля.

 

12. Особисте життя Микити Хрущова виявилося складним. Вже в 1919 році від тифу померла його перша дружина Єфросинія, залишивши йому Леоніда і Юлю. У 1920-му він одружився на Ніні Кухарчук, з якою прожив багато років. Ніна Петрівна народила йому Раду, Сергія та Олену. Рада стала дружиною редактора «Вістей» Олексія Аджубея. На початку 30-х майбутній вождь закохався в карооку піонервожату – Берту Котлярову. Він дуже хотів, щоб Берта вийшла за нього заміж, готовий був через неї стрілятися на дуелі, яка цілком могла відбутися, якби Берта не встигла добігти до дуелянтів і остудити гарячі голови закоханих суперників. Через деякий час Микита поїхав вчитися до Москви, а інший дуелянт одружився на Берті. Пізніше він часто дзвонив їй, пропонував все кинути і вийти за нього заміж.

 

Джерела:

1. Віра Мельничук. Хрущовки. Минуле: як французька мрія стала радянською реальністю.

2. Велосипед, санчата й балалайка – життя і побут освоювачів цілини у 1950-х роках.
3. Олексій Гай. «Кукурудзяна» лихоманка. 1949 року Микита Хрущов навіть урятував Україну від голоду.
4. Володимир Лук’янюк. Карибська криза.
5. Ігор Мельник. Микита Хрущов і його діяльність.