Кирило Осьмак – підпільний президент України

Радянська пропаганда побудувала стереотип, буцімто націоналісти-бандерівці – це феномен виключно Західної України, і що в Центрі та на Сході ними ніколи й не пахнуло. Але історія Кирила Осьмака спростовує ці твердження. Полтавський соціаліст не тільки захоплювався націоналістичною ідеологією, а й очолював Українську головну визвольну раду, яка керувала діяльністю Української повстанської армії.

«Воєнна агрономія»

9 травня це не лише День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це ще й день народження Кирила Осьмака. Святкуючи свої двадцяті іменини, молодий полтавець вже мабуть пакував свої валізи. На нього чекала Москва. У 1910 році випускник Полтавського реального училища розпочинає студіювати аграрні науки в Московському сільськогосподарському інституті. Студентську практику дозволили пройти в рідній Україні, а саме – на Волині та Катеринославщині (Дніпропетровська область). Частину цієї практики доводилося проходити аж в Омську. Саме там юного с/г трудівника й застала Перша світова війна. З липня 1915 по грудень 1916 року служив у Відділі допомоги біженцям, які постраждали від війни, Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу. Тут Кирило познайомився з волинянкою Марією Юркевич. Вони обвінчалися в січні 1916 року, в жовтні в них народився син. Наприкінці 1916 року подружжя оселилося в Києві.

У той воєнний час складно було знайти роботу, та ще й по спеціальності. Але Кирилу це вдалося. Він, як випускник аграрного вишу, влаштовується у Інститут свинарства, де й працює до того часу, поки у двері не постукала Українська революція. Ось як цей період життя Осьмака описує доктор історичних наук Юрій Шаповал:

 – Лютнева революція 1917 р. дала могутній поштовх політичному життю в Україні. Не стояв осторонь і Кирило Осьмак. Його політичні симпатії були на боці Центральної Ради. “Я,- згадував він пізніше,- був членом Центральної Ради першого періоду, тобто до 1 квітня 1917 року…Я був від службовців губерніального земства”. (5) Однак і в подальшому він мав стосунки до Центральної Ради: з липня 1917 р. працював керівником відділу з видання сільгосплітератури у Генеральному секретаріаті землеробства, а з січня 1918 р.- на тій самій посаді в Міністерстві землеробства.

Кирило Осьмак фактично не був членом жодної з політичних партій, але його погляди в той час зводилися до підтримки симпатій в бік Українській партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Крім того, у цій політсилі Кирило мав друзів, бував як гість на її форумах та зборах.

Той же Юрій Шаповал пише, що після гетьманського перевороту взяв участь у триденному страйку, за що поплатився: звільнили з роботи. До кінця 1918 р. працював у Всеукраїнській спілці земств, водночас завідував редакцією журналу «Вістник громадської агрономії».

Але ж гетьман Скоропадський при владі був недовго. Згодом до Києва повертаються Винниченко, Петлюра та Грушевський. Утворюється Директорія УНР. Осьмак йде працювати у Міністерство землеробства.

У той час влада переходила з рук одних політичних сил до інших зі швидкістю світла. Незабаром до руля прийшли денікінці – прихильники відновлення царської Росії. Та Кирило Осьмак не змінює сфери своїх інтересів. Агрономія продовжує лишатися у його фаворі. Полтавець влаштовується до Центральної сільськогосподарської кооперативної спілки (Централ). Там він очолює відділи селянського будівництва і видавничої справи.

«СРСР – тюрма народів»

Для когось СРСР був батьківщиною, державою, яка дала роботу, квартиру, щасливу молодість. Так, це правда. Але в тому й біда українців, хтось із наших дідів та батьків у той час отримав всі можливості для кар’єрного росту й розвитку, а хтось –  став «ворогом народу», загримів до в’язниці просто так, бо так була влаштована комуністична система, яка вимагала нищень, жертв. Одним із ворогів системи став Кирило Осьмак. Хоча спочатку все було добре. 1925-го року Осьмак працював у Інституті української наукової мови Всеукраїнської Академії Наук. Займався створенням Сільськогосподарського термінологічного словника. Про те, що було далі, детально пише донька Кирила, пані Наталя Осьмак:

 – Гетьманат, Директорія, перша більшовицька окупація, денікінці, польська окупація, московський більшовизм, який утверджував себе на Україні терором – все це відчула на собі й родина Осьмаків…5 березня 1928 Кирила Осьмака заарештували. Майже одночасно у Києві та Харкові заарештували ще 15 осіб. Це були агрономи, кооператори, члени бурякового союзу. Всіх їх вписали до “Контрреволюційної організації правих українських націоналістів у буряковій кооперації, що вела роботу по створенню української селянської партії, яка в майбутньому виступила б проти радянської влади – аґентурна справа «Трест».

За що арештували майбутнього підпільного президента України? Комуністи висунули звинувачення, що він хоче створити селянську партію, бореться за децентралізацію у цукровій промисловості, вимагає паритетності цін на хліборобську та промислову продукцію та збільшення ціни на цукровий буряк.

 – Знайомлячись з цією справою я звернула увагу на те, що всі звинувачені були українцями, інтеліґентами або людьми з вищою освітою (так написано в їх коротких характеристиках), а звинувачували їх всі неукраїнці. За переписом 1926 року 80% населення України складали українці, і те що в репресивних органах абсолютну більшість складали неукраїнці я сприйняла як ознаку окупаційності влади. Один з тих, кого звинуватили в справі СВУ і якому пощастило вижити згадував, як слідчий Соломон Брук на слідстві йому сказав: «Всю Україну слід було б знищити, та не можемо, але вас, українські інтелігенти – ми знищимо». Це написав у книзі «Набої для розстрілу» Гелій Снєгірьов. Отже справжня причина їхнього арешту в тому, що були вони українцями-інтеліґентами, елітою нації і за далекосяжними кремлівськими плянами мали бути винищені. Ці пляни виконувались ретельно з жорстокою послідовністю, – розповідає Наталя Осьмак.

Вдруге пана Кирила заарештовують по справі Союзу Визволення України – організації, яку вигадали більшовики, аби вішати ярлики націоналістів на проукраїнських діячів УРСР. Три роки відбував покарання – будував залізницю до Сиктивкару.

Глибокої осені 1933 року Осьмака звільняють, але він не повертається на Україну, де лютує голод, а оселяється з родиною під Москвою, працює директором радгоспу ім.Кагановича. Згодом родина переїздить до села Катіного в Рязанській області, і у червні 1937 року Осьмак починає працювати агрономом місцевого колгоспу. Там на нього написав донос місцевий партійний організатор. Казав, що Осьмак щось погане говорить про радянську владу. 25 місяців тривало слідство проти пана Кирила.

Його звільнили вже у лютому 1940 року, після того як у Москві замінили команду НКВДистів на чолі з Єжовим, іншою.

Але ця справа не була без жертви для родини Осьмаків. Дружина Осьмака, вчителька місцевої школи, не витримала шантажу директора школи, слідчих, що вимагали свідчити проти чоловіка. Вона кинулася під колеса паротяга на станції Кремльово і загинула. Сталося це 11 листопада 1938.

Тож Радянська системи не тільки зробила Осьмака «хронічним тюремником», а й відібрала рідну дружину. Та це не зламало революціонера-аграрія. По-переду була Друга світова, новий шанс до відновлення Української державності, прихильником якої був Кирило Осьмак.

Підпільний президент

Друга світова. Німці захопили Київ. Там утворюється Українська національна рада – платформа, що має на меті об’єднати всіх прихильників відновлення «синьо-жовтої незалежності». Спочатку Кирило Осьмак стає на чолі відділу земельних справ у товаристві «Сільський господар». Є певні надії на можливість відновлення Української державності. Але німці швидко ці очікування зводять нанівець.

Літо 1942 Осьмак вже зустрічає, як підпільник Організації українських націоналістів. ОУН-івці самі його знайшли. Вони шукали авторитетних «бійців» Української революції 1917-1921 років. Кирило Осьмак був саме таким.

Авторитет Осьмака серед бандерівців був беззаперечним. І не дарма. Кирило виявився справжнім законотворцем, розробником документів, які ляжуть в основу творення організації – верховного політичного органу підпільної української влади.

Саме з цією метою він переїздить до Львова. Вже 10 червня 1944 року відбулося засідання Ініціативного комітету УГВР, де затверджено назву організації — Українська головна визвольна рада. Основоположними документами стали «Універсал», «Платформа», «Устрій», опрацьовані Кирилом Осьмаком та іншими членами Ініціативного комітету («Універсал» іще називався «Зверненням до українського народу»).

УГВР намагалася об’єднати всі політичні сили, які виступали за відновлення української незалежність. Ця політична платформа репрезентувала як тих політиків, які були при державних справах у добу УНР, так і тих, які включилися в проукраїнську боротьбу у Галичині, Буковині, Закарпатті. І Кирило Осьмак був президентом цього по-суті легітимного уряду. Підпільного уряду.

В середині серпня 1944 року Кирило Осьмак відвіз дружину з донькою в с. Гур’є Горішне і оселив біля великого лісу. Відразу ж після цього сотні УПА вирушили в напрямку Турки. 23 серпня 1944 року відбулася сутичка між відділами УПА та частинами Червоної армії. Кирило Осьмак був поранений, чимало його однодумців загинуло, але йому вдалося втекти. Переховувався в с. Дорожів Дублянського району Дрогобицької області, маючи документи на чуже ім’я. 12 вересня під час облави, влаштованої НКВС, Кирила Осьмака заарештували.

Два з половиною роки він перебував під слідством ув’язнений у Дрогобицькій тюрмі (1944–1947), у січні 1947 року його перевезли до Лук’янівської тюрми. Вийти з-за ґрат йому вже не судилося. Перебуваючи під слідством, Кирило Осьмак довгий час видавав себе за за іншу людину. Проте, завдяки показам тих, хто зустрічався з ним до і під час війни, його було ідентифіковано і засуджено. Весь цей час Кирило Осьмак перебував у Владимирському централі (1948–1960), де й загинув 16 травня 1960 року.

Роман Коржик

Інфографіка: Рузанна Давітян, “Трибуна”.