Історія корупції

Корупція стара як світ. У цьому тексті ми розкажемо, як виникло це найвідоміше зловживання, так як воно розвивалося від часів перших племен до наших днів.


Історик Борис Год говорив: приватна власність з’явилася тоді, коли один розумник сказав про надлишок продуктів, що це його, а інші дурні йому повірили.

Цим розумником, вочевидь, був жрець чи вождь якогось давнього племені. Корупція у первісному суспільстві виникає, коли у суспільстві виділяється племінна верхівка. Чомусь вожді та жерці хочуть собі найкращу частину здобичі. Хоча й полюють всі разом, однак найсмачніше дістається шаманам та керівникам. Чи має так бути? Пишіть у коментарях, подискутуємо. А ми тим часом йдемо до перших писемних джерел про корупції.

24 століття до нашої ери. Цар, на ім’я Урукагіна, який править у місті Лагаш, це давній Шумер, проводить реформи аби жерці храмів менше здирали грошей за свої релігійні послуги, а чиновники та судді не зловживали своїми посадами.

Коли подивимося на легендарні закони Хамурапі, то знову побачимо, що головні корупціонери давнього Вавилону — служителі феміди.

Церква, судді, бюрократи. Як знайомо. Бачимо, що за тисячі років мало що змінилося.

У Єгипті служителі культу теж мали всі вигоди: користувалися майном храму, отримували землю. Тому посада жерця часто купувалася за срібло.

Першим, хто кинув виклик єгипетській корупції, був Рамзес I. Він почав відрізати носа корупціонерам та відсилати їх на каторгу. Не в Сибір, проте теж не приємно.

Йдемо далі. Давня Греція. Філософ Аристотель у своїй книзі “Політика” писав, що корупція — це те, що приводить державу до руйнування та загибелі.

Стародавній Рим у своїй мові мав цікаве слівце – “corrumpere”. Воно означало псувати, пошкоджувати, ламати, фальсифікувати свідчення. Цим же словом позначався підкуп судді.

Отже, слово корупція ми отримали з латини. Псувати, ламати, фальсифікувати.

А що говорили про корупцію християнство та іслам?


Журнал “Артефакт” існує завдяки підтримці читачів. Хочете, щоби в Україні існував та розвивався незалежний журнал про культуру — підтримайте нас:

Приват:

4149 4991 1010 5317

Монобанк:

5375 4141 0329 6272


 

Ще у 5 книгах Мойсея, мовилося про підкуп суддів та засуджувалося це аморальне явище. Ці ідеї перекочували в Біблію й Коран.

“А хабаря не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих” – писалося в книзі книг.

Однак це не зупинило Католицьку церкву в Середні Віки. Торгівля індульгенціями, продаж церковних титулів — те, чим запам’ятався папський престол та його мережа.

А от в Україні найдавніша письмова згадка про корупцію зустрічається у тексті, що має назву “Присяга громадянина Херсонеса”. Це III століття до нашої ери. У ній пишеться, що законослухняний громадянин зобов’язаний робити, а що ні в якому випадку не може. Там є згадка і про хабарі:

“Не дам і не прийму дару на шкоду міста і співгромадян”.

У часи Київської Русі існувало явище “взятка”: ставленики князя збирали мед у селах та поселеннях. При чому, збирали не для того, щоби в чай кидати, а для виробництва алкоголю. Тоді державні чини Русі отримували платню не із казни князя, а самі збирали із населення — медом, хутром, м’ясом, воском. Цю систему називали “кормлінням”. Певні села та регіони віддавалися дружинника на корм — тобто дружинники мали можливість збирати там данину.

Данину збирали представники дружинників — тивуни. Були кілька категорій тивунів: одні керували маєтком феодала, інші — конюшнями, треті — польовими роботами, а четверті — їздили збирати податки й могли збагачуватися.

Такою була умова існування тогочасного суспільства: князь та дружинники воюють, захищають населення від нападів половців, печенігів, а населення забезпечує князя та дружину продуктами та речами. Де ж тут корупція, запитаєте ви? Дуже часто дружинники та й самі князі брали більше, ніж було встановлено. Одна з найвідоміших легенд Русі розповідає про князя Ігоря та племена древлян: князь пішов по данину, вертаючись у Київ подумав, що взяв мало, повернувся за добавкою та отримав смерть.

 

Древляни прив’язали князя до двох різних дерев та відпустили їх. Князя розірвало навпіл.

Ви могли б подумати, що було б круто, як би сьогодні корупціонерів карали в такий спосіб. Але. У серіалі “Троцький” дух Леніна приходить до Лева Давидовича й говорить: а дарма ми розстріляли царя Миколу. А знаєш чому? Бо він так нічого й не зрозумів…

Страти корупціонерів не дадуть корупціонерам зрозуміти всю суть їх злочинів. Тому відібрати через суд в олігарха всі статки та змусити працювати двірником — ось найкращий варіант покарання.

Це далеко не повний огляд історії корупції. Ми обов’язково підготуємо ще кілька матеріалів на цю тему та плануємо випустити спецпроєкт з історії корупції. Тож не перемикайтеся та залишайтеся із журналом “Артефакт”.

Роман Коржик


Журнал “Артефакт” існує завдяки підтримці читачів. Хочете, щоби в Україні існував та розвивався незалежний журнал про культуру — підтримайте нас:

Приват:

4149 4991 1010 5317

Монобанк:

5375 4141 0329 6272

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *