люблінська унія в масовій культурі

Читайте також

1869 року один польський художник поїхав у турне. Краків, Львів, Відень, Прага, Париж. Доволі непоганий та насичений графік, як на 19 століття, коли регулярні рейси між містами різних країн тільки-но ставали регулярними.

На перший погляд, доволі дивно виходить: в тур їде художник з картиною, а не театр з постановкою, не оркестр з концертом, не поет із книгою. А художник, з картиною.

Так і починається масова культура, чи то пак сказати – масове мистецтво. Коли з твором може взаємодіяти не одна, не десять, а сотні людей одночасно, то це і є масовість.

Сьогодні, 2023 року, якийсь фільм в інтернеті можуть одночасно дивитися мільйони людей. Масова культура. Тоді, 1869 року, щоби подивитися на картину, треба було її перевозити з міста в місто.

Пересувні виставки стали справжньою модою художників у Європі та Америці. Як Матейко від цієї моди не відставав, бо хотів підбадьорити людей, які вважали себе приналежними до польської нації та держави. З 1569 по 1772 рік поляки мали державу – Річ Посполиту. Ця держава утворилася внаслідок союзу Королівства Польського, Великого Князівства Литовського, Жематійського та Руського. Як зараз кажуть – держава трьох народів: поляків, литовців та українців.

1772 року династія Габсбургів, Прусія та Російська імперія завоювали та розділили Річ Посполиту. Це була справжня національна трагедія для поляків – втратити незалежну державу, яку вони будували роками й поколіннями.

Поділи Речі Посполитої повторилися 1793 та 1795 років

Є сьогодні такий жарт в Україні: тоді полякам так і не вистачило трьох поділів своєї держави, щоби їм дійшло – з українцями треба рахуватися.

В кожному жарті є доля жарту. Все інше – правда. Питання тільки, яка тут доля жарту, а яка правда.

З українцями в Речі Посполитій рахувалися, але не настільки, щоби українці мали повне та рівне право створити власну державу в межах союзу. Спроба, що увійшла в історію під назвою Військо Запорозьке негативно сприймалася польською аристократією.

Історія не знає слова “якби”. Це слово більше про літературу, а якщо точніше про такий жанр як “альтернативна історія”. Проте завдання істориків бачити у минулому речі, що допоможуть сьогодні більш якісно будувати суспільство, державу, культуру.

Картина Яна Матейка давала надію полякам, що вони відновлять свою державу. Вони зробили це 11 листопада 1918 року. Через 21 рік вони знову втратять свою державу – цього разу гітлерівська Німеччина окупує модерну польську республіку. За цей 21 рік поляки по-різному ставитимуться до українців: з одного боку – даватимуть українцям впливати на політичні процеси, про що свідчить, до прикладу життя Степана Скрипника, племінника головного Отамана війська УНР Симона Петлюри. Степан був депутатом польського парламенту, лобіював проукраїнські закони, будував кооперативи, відкривав школи, бібліотеки.

З іншого боку маємо сотні прикладів, коли українців принижували: пацифікація, заборона відкривати український університет, каральні походи польської поліції проти українських селян.

Сьогодні Польща підтримує Україна в протистоянні з рашистами. Багато українців, які змушені були втікати від війни, знайшли притулок у Варшаві, Кракові, Познані.

Картина Яна Матейка привертає увагу не тільки сама собою, а й ще такими моментами:

– Історичною тематикою;

– Фігурою автора;

Історична тематика веде нас до запитання: а чи створював Ян Матейко інші картини на історичну тематику?

Відповідь – однозначно так, і це були не тільки роботи, із зображенням персонажів польської історії, а й картини, на яких намальовані українські герої.

Так, 1885 року Матейко створює картину “Богдан Хмельницький з Тугай-Беєм під Львовом”. Картина заснована на реальних подіях: 1648 року козацьке українське військо разом із військом полководця Тугай-Бея з держави Кримське Ханство взяло в облогу Львів – одне з найбільших міст Речі Посполитої, колись – столицю Галицько-Волинського князівства.

Також Матейко намалював одного з перших козацьких гетьманів – Євстахія Дашкевича.

Чому все це важливо?

Сьогодні, в час постмодернізму, подій, явищ та речей, які не відображені в масовій культурі, не існує. Тобто, якщо про якусь історичну подію не пишуть книг, не знімають фільмів, не малюють картин – значить цієї події не існує для цього суспільства.

Люблінська унія, як акт утворення наддержави Речі Посполитої, грала важливу роль в польській культурі. Вона утверджувала ідею, що поляки можуть мати свою незалежну державу, яка зробить сусіднім державам та країнам пропозицію до об’єднання.

Вся історія – це об’єднання та роз’єднання. Створення та деконструкція. Колись ця картина висіла у Львові, в будівлі Галицького Сейму, де сьогодні міститься університет Івана Франка.

Чи доцільно сьогодні говорити про нову Річ Посполиту? Повоєнна відбудова України точно стане процесом масової культури: про це писатимуть в пресі, зніматимуть документальні фільми, польські волонтери їздитимуть до Харкова, Донецька, Бахмута.

Можливо, і скоріш за все, Речі Посполитої не буде вже ніколи. Проте, буде щось нове, нове об’єднання на рівні низових спільнот, бо майбутнє за низовими спільнотами.

Військо Запорозьке – низова спільнота. Воно й називалося спочатку Низовим. Проте, ця низова спільнота виникла в час, коли низові спільноти ще тільки народжувалися та виборювали своє право на існування та вплив.

Сьогодні низові спільноти вже майже частина, якщо не сутність масової культури.

Люблінська унія є в масовій культурі. Шкільні підручники, статті в журналах та медіа. Нам лиш залишається правильно використати цю історію, без помилок минулого, без упереджень сучасности, задля перемоги майбутнього…