День, коли почався «Великий терор». Сталін та монополія на істину

5 серпня 1937 року за секретним наказом НКВС № 00447 набула чинності постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи», якою розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від внутрішньопартійної опозиції, куркулів, злочинців та антирадянських елементів, які становили загрозу для побудови комунізму в СРСР. 

СРСР – чемпіон із масового винищення людей

Йосиф Сталін кермував «Червоною державою» 32 роки. За цей час він та його послідовники просто взяли і без вагомих на те причин знищили мільйони людей.  Зокрема історик російської академії наук Віктор Земськов, дослідник демографічних наслідків сталінського терору наводить такі цифри:

• Засуджено – 3, 77 мільйони людей
• До вищої міри покарання – 765 тисяч

У книзі своїй книзі «Велика брехня XX століття» Земськов пише, що найбільша кількість засуджених знаходилась у ГУЛАГу в  1950 році — 2,56 млн осіб.

Деякі історики з такими цифрами не погоджуюся, і відкрито говорять, що Земськов навмисне применшив кількість жертв Сталінських репресій.  Приміром, головний радянський політв’язень Oлександр Солженіцин, маючи за плечима чималий досвід «сидіння у концтаборах», провівши дослідження наводить цифру у 66 мільйонів людей.

Куди менші цифри наводить американський історик Тімоті Снайдер. Ще в 2011році він писав:

 – Загальне число цивільних, убитих сталінським режимом, наближається до шести мільйонів – безперечно, це страхітливо велика цифра.

Заслужений професор Гавайського університету, автор терміна і концепції демоциду, історик та дослідник Рудольф Руммель в одній зі своїх 24 наукових праць «Смертельна політика: Радянський геноцид і масові вбивства з 1917 року», посилаючись на чисельні джерела, фахово обґрунтовує розрахунки та вказує кількість людських жертв серед цивільного населення за період правління Йосипа Сталіна в розмірі 51 млн 755 тис. осіб, з яких близько 40 мільйонів померло або було вбито в таборах ГУЛаг.

Якщо взяти до порівняння нацизм, то за словами того ж Тімоті Снайдера, німці знищили близько 11 мільйонів людей. Якщо подивимося на максимально можливу цифру кількості жертв голокосту, то це – 6 мільйонів людей. Як бачимо, такі цифри і близько не стоять із цифрами жертв Сталінського режиму.

Ну, що ж, як казав товариш Сталін:

 – Смерть однієї людини – трагедія, смерть мільйонів – статистика….

Хоча, є версія, що автором цієї фрази був письменник Еріх Марія Ремарк. Але це не значить, що Сталін не міг сказати цю фразу. У будь-якому випадку приписуємо титул чемпіонів із масового винищення людей Радянському союзу і товаришу Сталіну.

 

«Зрада батьківщини»

Цей термін навіть у кривавому СРСР  мав доволі широке трактування. Завдання шкоди сувернітету, шпіонаж, шкідництво на виробництві, та навіть розповісти якийсь анекдот про владу чи посміятися зі Сталіна було рівноцінно державній зраді. Інколи справа доходила до абсурду: приміром, якщо твій далекий родич у роки громадянської війни воював на стороні білих, або ж боровся за Україну в складі петлюрівської армії, то тебе могли легко занести до чорного списку ворогів народу.

Покарати могли за написання «неправильного листа» із армії додому. Про це красномовно говорить один із тогочасних агітаційних плакатів.

Згідно з постановою від 8 червня 1934 р. за державну зраду визначалася найвища міра покарання — розстріл із конфіскацією всього майна, а за пом’якшуючих обставин — позбавлення свободи на строк 10 років із конфіскацією майна. Тобто, якщо твої родичі колись були проти радянської влади, а ти  – її палкий прихильник, то тебе все одно розстріляють.

Коли  засуджений військовослужбовець тікав  з-під варти, то членів його сім’ї позбавляли волі на строк від 5 до 10 років із конфіскацією майна. Членів сім’ї, які жили зі зрадником батьківщини, висилали та позбавляли прав строком на 5 років. Отакої. І за що після цього любити Радянський союз? За дешеву ковбасу у 80-хх? За щасливе дитинство. Ага, ну дуже щасливе дитинство, коли твій тато розповів анекдот про Єжова чи Хрущова, на нього написали донос, його відправили у заслання, забрали квартиру, в якій стоїть твій самокат та інші іграшки, маму теж посадили за грати, а ти став сиротою. НАЙЩАСЛИВІШЕ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ ДИТИНСТВО!!!!!

Коли ти молодий студент, то вже й сам можеш бути зрадником народу. У  згаданій постанові від 8 червня 1934 р. вперше запроваджувалося поняття «член сім’ї зрадника Батьківщини”, під яким розумілися усі повнолітні діти, які жили (або не жили) з цією особою. Їх звинувачували у тому, що вони не повідомили про злочин (навіть якщо вони не тільки не сприяли його здійсненню, але й не знали про нього), і відправляли у спеціальні табори.

Експерти із юриспруденції говорять, що у постанові від 8 червня 1934 р. не було головного принципу кримінального закону — відповідальності за наявності провини. У цьому моменті ми бачимо відсутність чіткого формулювання суб’єктивної сторони складу злочину. Автори закону забули вказати, що зрадою батьківщини можуть бути визнані лише навмисні дїі громадян СРСР, здійснені на шкоду безпеки радянської держави.  По-суті, цей закон суперечив основним принципам радянського кримінального права, зокрема у частині, що передбачала покарання для членів сім’ї зрадників батьківщини.

Постанова про зраду батьківщини з її широкою інтерпретацією, де зрада батьківщини фактично виступала синонімом держави, стала легальною базою для проведення у сталінський період масових репресій, у тому числі і проти не-громадян СРСР.

Ця законодавча ініціатива стала своєрідною предтечею «Великого терору», який Сталін розгорнув у 1937 році. Цунамі безжальних убивств затопило і Полтавщину.

«Зловісний смерч 37-го». Приклад однієї області

Народний комісаріат внутрішніх справ схоже добряче «вангував». Нострадамуси із червоними зірками на плечах схоже точно знали і прорахували скільки «ворогів народу» живе на Полтавщині. Тож 17 жовтня 1937 р. НКВС УРСР встановив для Полтавської області точні цифри винищення  «ворожих елементів», які підлягали арешту і розстрілу у порядку адміністративного проведення справ через уже згадану « не святу трійцю»:  за 1-ю категорією (розстріл) — 300 осіб, за 2-ю (тюремне ув’язнення) — 500 осіб.

Минуло 10 днів, і «мисливці за ворогами народу» почухали потилицю та й вирішили, що погано вони дивилися. 21 жовтня 1937 р. до Полтави надійшла нова вказівка про встановлення розмірів нових лімітів: перша категорія — 500 осіб, друга — 1500 осіб.

Головним документом, який закріплював був  наказ наркома внутрішніх справ СРСР Єжова за № 00447 від 30 липня 1937 р. «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів».

За матеріалами фонду 42 «Оперативно-статистична звітність» Галузевого архіву Служби безпеки України стає зрозуміло, що в ході виконання наказу № 00447 на Полтавщині було репресовано 3377 осіб. А далі було ще більше…

Безжальна машина сталінського терору працювала безперебійно. Лише за листопад-грудень 1937 р. в Полтавській області було засуджено з подання енкаведистів до розстрілу та тривалих термінів ув’язнення 4087 осіб.

Особливо ретельно ворогів народу вишукував НКВД-ист Волков, якого спеціально для цього і прислали у Полтаву. Він повинен був розсекретити у нашому місті якесь міфічне «підпілля троцькістів». Волков вже в перші тижні свого перебування в Полтаві наказав заарештувати й “розколоти” ряд керівних партійних та радянських працівників Полтавської області. Вже скоро необхідні протоколи допитів лежали в нього на столі. Ними доводилось, що в Полтавській області існуй правотроцькістське підпілля на чолі з обласним центром і що до його складу входять секретар обкому КП(б)У Удовиченка, голова облвиконкому Жученко, заввідділом обкому КП(б)У Харченко та командир 251 стрілецької дивізії Прудніков.

Документи по справі  та розстрілі Удовиченка можна навіть знайти у мережі:

«Не забудемо, не пробачимо». Ні  – монополії на істину!

Такі сторінки нашої історії просто не підлягають забуттю. Не дарма у селі Триби під Полтавою знаходиться меморіал жертвам сталінських репресій.

Радянська влада взяла на себе право монополії на істину. А цього не можна робити. Не можна давати будь-якій владі право на якусь одну-єдину правду по відношенню до якогось питання. Завжди має бути критичне осмислення кожного законодавчого акту, постанови, рішення. Бо монополія на правду завжди приводить до трагедії. Чого варті діяння Мао-Цзедуна у Китаї. Вождь комунізму в «піднебесній» одного разу вирішив, що причина низької врожайності китайських полів полягає в тому, що їх об’їдають горобці. Він наказав знищувати цих птахів. Китайці повірили своєму володарю, і кинулися ловити, вбивати і смажити горобців.

Все закінчилося тим, що було порушено природний ланцюг живлення, і саранча, якою зазвичай харчуються горобці, поїла врожай. Після того чимало китайців померло від голоду. А все тому, що товстий комуняка, який забрав монополію на істину, своїм розпорядженням легалізував репресії…проти птахів…

Роман Коржик