Чому розкол на “бандерівців” та “мельниківців” був неминучим?

Мабуть, найдраматичнішою, якщо не найтрагічнішою сторінкою історії ОУН є розкол на «бандерівців» і «мельниківців», який стався в організації після вбивства у 1938 році Євгена Коновальця агентом НКВД Павлом Судоплатовим. Нині, коли дивимось на ті події з позиції історії, постає питання: чи була можливість уникнути цього розколу?

Публікуємо інтерв’ю з істориком Володимиром В’ятровичем на цю тему:

– Я думаю, це було неминучим. Треба розуміти, що ОУН постала в кінці 20-х років через поєднання двох течій українського визвольного руху: з одного боку ветеранів Української революції 1917-1921 років, вояків УГА, Дієвої Армії УНР, з іншого – молодіжного крила націоналістичного руху, який виник у ІІ Речі Посполитій на території Західної України та у місцях розселення української еміграції в Європі. Таким чином ОУН поєднала мілітарний досвід старшого покоління та радикалізм молодих; тих хто жив в еміграції і тих, хто діяв під окупацією. Це об’єднання стало можливим завдяки особистості Євгена Коновальця, який очолив ОУН.

Євген Коновалець

Він був безперечним авторитетом і для одних, і для інших, і протягом життя йому вдавалося стримувати і гасити протиріччя. Але після його смерті взаємні претензії почали наростати і врешті вихлюпнулися назовні, що й стало головною причиною розколу.

– Смерть Євгена Коновальця та конфлікт, умовно кажучи, «батьків» і «дітей» були єдиною причиною розколу?

– Це була головна, але далеко не єдина причина. Протиріччя назрівали давно і в кількох площинах. Оскільки ОУН діяла як в еміграції, у відносно спокійній ситуації, де можна було вільно декларувати погляди, так і «під Польщею», де за це можна було потрапити і за ґрати, і в спеціально організований для українців табір Береза Картузька. І бачення ситуації одних і других чим далі, тим більше розходилося.

Розкол ОУН на бандерівців та мельниківців. 1940 рік. Колаж – The Daily History

Ще одним каменем спотикання стало питання, на які сили спиратися у боротьбі за визволення України. Керівництво ОУН на чолі з Андрієм Мельником робило ставку на підтримку з боку Німеччини, спираючись на досвід І Світової війни. Старше покоління екстраполювало цей свій досвід на події ІІ Світової війни, сподіваючись, що Німеччина проявить розуміння і допоможе відновити державу. До цього скептично ставилися молоді українські націоналісти, які дотримувалися тези про опертя на власні сили.

Найгостріше протиріччя проявилися у 1939 році. У березні почалися бурхливі події в Карпатській Україні, де українці проголосили незалежність. Молоді члени ОУН із Галичини та Волині масово перебиралися туди, щоб взяти участь, передавати зброю, готуючись захищати незалежність Карпатської України, тоді як Мельник діяв нерішуче.

Навесні-влітку 1939 року Польська держава почала масові арешти українських націоналістів, відтак дехто тікав у ліси і формував збройні підрозділи. У вересні 1939 року, коли почалася ІІ Світова війна, вони вирішили: настав слушний момент, щоб підняти збройне повстання для відновлення незалежності України.

І знову таки, Андрій Мельник не підтримав ідею повстання, бо це йшло проти інтересів Німеччини, яка на той момент підписала пакт Молотова-Ріббентропа, яким розділила ІІ Річ Посполиту.

Відтак, вихід на волю після розвалу Польської держави амбітного і авторитетного Степана Бандери дозволив молодшому поколінню артикулювати свої претензії перед керівництвом ОУН. Після гарячих дискусій у Кракові та марної спроби Мельника і Бандери домовитися між собою, в лютому 1940 року молоде покоління оголосило про створення Революційного проводу ОУН на чолі з Бандерою.

– Після розкриття архівів СБУ багато відомих фактів постають зовсім в іншому світлі. Є навіть свідчення про те, що до роздмухування українсько-польського протистояння на Волині в 1943-му багато в чому докладали руку агенти НКВД. Чи можна казати, що розкол в ОУН теж був інспірований радянськими спецслужбами?

– Можна, перш за все тому, що саме вбивство Євгена Коновальця кілером НКВД і запустило цей механізм розколу. Досі незрозумілими є обставини вбивства провідних лідерів мельниківської ОУН Сеника і Сціборського, де так само не виключається можливість радянського сліду. І очевидно, що напружена атмосфера в стосунках між «мельниківцями» та «бандерівцями» аж до фізичного протистояння, особливо після 1941 року, йшла на користь радянській каральній системі, яка намагалася всіляко ослабити український визвольний рух.

Степан Бандера

– Наскільки цей розкол негативно вплинув на діяльність ОУН?

– Він вплинув і негативно, і позитивно. Безперечно, розкол послабив український визвольний рух, та ще й у дуже непростий час. Але водночас він надав динаміки розвиткові організації. У «бандерівській» ОУН молодь змушена була взяти на себе керівництво організацією, очолюючи різні її ланки аж до найвищої. Відбулася динамічна еволюція ідейно-політичних засад. Для бандерівців було важливо пояснити, що причина розколу – це не лише персональні непорозуміння з Андрієм Мельником, а вони значно глибші, зокрема й ідеологічного характеру. Саме бандерівці запропонували нову концепцію розвитку визвольного руху – не в союзі з сильною державою, яка буде перерозподіляти світ, а в союзі з поневоленими народами, які мають об’єднатися для того, щоб змусити сильних світу цього рахуватися з їхніми зусиллями. Не випадково одним із перших документів ОУН (б), які з’явилися після розколу, був Маніфест 1940 року, де вперше проголошено один із ключових меседжів ОУН часів ІІ світової війни «Свобода народам – свобода людині». А в листопаді 1943 року в селі Будераж на Волині проходить Конференція поневолених народів, де були представники різних націй Радянського Союзу.

Протягом 1943 в УПА творилися національні підрозділи, а після війни керівництво ОУН намагалося залучити до спільної боротьби підкорені комуністами народи Східної Європи та Балтики, для цього повстанці вирушали туди з пропагандистськими рейдами.

Джерело: Інститут національної пам’яті

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: