Битва на заводі “Арсенал” 1918 року: соціальний конфлікт чи російська агресія?
1918 рік. Січень. Більшовики наступають на Київ. Вже скоро УНР проголосить 4 універсал й Україна вперше в історії стане незалежною. Взяття Києва Червоними військами цілком законно вважатиметься агресією. Але є одне але. Влада УНР, себто Генеральний секретаріат та Центральна Рада ведуть провальну соціальну політику.
Селяни хочуть землі. Робітники — 8 годинний робочий день. Солдати — закінчення війни, демобілізації. Але декрет про землю чомусь приймають більшовики в Росії, а не Центральна Рада в Україні. Комуністичні медіа несуть цю благу вість в Україну, й наші селяни цьому раді.
Тому цілком логічно, що частина солдат українських збройних сил — Богданівського, Шевченківського та полку імені Сагайдачного читає більшовицькі газети й листівки, чує на вулицях Києва червоних проповідників, й переходить на бік так званої радянської влади.
Група озброєних робітників – учасників Січневого повстання. Центральний документальний архів України ім. Г.Пшеничного
Активісти Київської ради робітничих та солдатських депутатів ідуть до педагогічного музею, де сидить Центральна Рада і дають їм свій “універсал” з вимогою передати владу Радам і роззброїти українські військові частини.
Центральна Рада — проти. Починається збройне постання, яке пізніше ліквідовують прихильні до УНР військові частини — Гайдамацький Кіш Слобідської України, окремі підрозділи Богданівського, Полуботківського, Богунського полків, Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, Вільне козацтво.
Тільки під гуркіт пострілів гармат “Арсеналу” Центральна Рада спромоглася нарешті 31 січня прийняти “Закон про землю”, і лише 7 лютого перед утечею з міста, вже стоячи вдягненими, депутати прийняли закон про 8-годинний робочий день.
Січові стрільці у Києві під час придушення повстання, січень 1918 року
У політиці перемагає той, хто задовільняє попит найбільш масово виборця. 1918 року таким виборцем були селяни та робітники, а не великі землевласники, інтелігенція, аристократія та бюрократія. Тільки вибори тоді були не демократичні, а революційно-майданні. Голосували не біля виборчих урн, а зброєю, кров’ю та повстаннями. Цю кров, ці повстання очолили саме більшовики.
Селяни хотіли чути гасло “Вся земля — селянам!”. Більшовики цим гаслом вимазували всі прапори та сторінки своїх газет.
Центральна Рада не пропонувала того, чого хотіли чути селяни та робітники. Тому вона програла.
У боротьбі з російської агресією важливе змагання за масовий електорат. Тому прохання до українських політиків: “кажіть те, що хочуть чути селяни та робітники”. Підкріплюйте гасла хоч малими ділами й тоді не буде повстань на заводі “Арсенал”.
Хоча, сьогодні “Донбас” — це той самий “Арсенал”. А наші політики нагадують Центральну Раду. А Зеленський — ще той умовний більшовик. Хотілося, щоби був українським більшовиком. Саме українським.
Роман Коржик
Читайте більше цікавого у нашому телеграм-каналі: t.me/artefact_magazine
Новини культури, літератури, мистецтва та цікаві тексти з історії у нашому Facebook.
Підтримайте журнал “Артефакт”. Приват: 4149 4991 1010 5317 (Роман Грицун)
Post a comment