Борделі царської епохи: правила Міністерства, “атракціони” та унікальні фото жінок

Бордель в царській Росії вважався серйозним закладом.  Там діяла заборона на будь-які вивіски та рекламні стенди, а відстань від нього до церков, шкіл, училищ та державних установ та мала бути “досить великою”, як мінімум – кілометр. Всередині будинку розпусти дозволялося тримати піаніно і грати на ньому. Всі інші ігри були заборонені, особливо гра в шахи. Також було заборонено прикрашати будинок портретами чиновників та членів царської родини. 

---

Ділилися борделі на три категорії:

– вища оплата до 12 рублів (не більше 7 чоловік на добу);

– середня до 7 рублів (до 12 осіб);

– нижча до 50 коп. (До 20 чол. На добу);

Борделі працювали за суворими правилами, які розробило міністерство внутрішніх справ. Нижче, деякі з цих правил.

З Правил утриманкам борделів, затверджених міністром внутрішніх справ 29 травня 1844 року:

1. Борделі відкривати не інакше як з дозволу поліції.

2. Дозвіл відкрити бордель може отримати тільки жінка від 30 до 60 років, із благонадійних персон.

8. У число жінок в борделі не брати молодше 16 років …

10. Боргові претензії власниці на публічних жінок не повинні служити перешкодою до залишення останніми борделів …

15. Ліжка повинні бути відділені або легкими перегородками, або, при неможливості цього, ширмами …

20. власниця піддається також суворій відповідальності за доведення працівниць борделю до крайнього виснаження…

22. Забороняється приймати відвідувачів по недільних і святкових днях до закінчення Служби Божої, а також в Страсний тиждень.

23. Чоловіків неповнолітніх, і так само вихованців навчальних закладів ні в якому разі не допускати в борделі.

Кожна працівниця борделю повинна була мати медичний білет, висновок лікаря та штампи про відвідування бані. Повіям забороняли користуватися косметикою.

 

Влада була до них лояльною: в кабінети для огляду дозволяли приходити під вуаллю, а в документі 1888 року, перевиданому в 1910 році, інструкції Міністерства Внутрішніх Справ для чинів розшукових відділень говорилося: п. 18

«… кожен чин розшукової поліції при виконанні. .. повинен бути з особами жіночої статі ввічливий, серйозний і стриманий особливо..».

Повії були не просто «жертвами громадського темпераменту», вони становили особливий розряд суспільства – так званих «розрядних жінок». Хочеш займатися першою найдавнішою професією – на здоров’я, але будь люб’язна стати на облік в поліції, здати паспорт, а замість нього отримати знаменитий «жовтий квиток» – офіційне свідоцтво того, що ця жінка більше не належить до «порядних», що вона скотилася в категорію знедолених суспільством жінок, і що поліція не тільки може, але навіть зобов’язана регулярно організовувати медичні огляди.

«Архів судової медицини та громадської гігієни» зазначає що «публічні жінки релігійні лише в побутовому сенсі слова … вони намагаються не приймати гостей на Великдень, інколи запитують, чи є у тих хрест …».

Маючи на руках жовтий квиток, жінка мала право заробляти на життя тільки одним способом – своїм тілом. Повернути собі паспорт назад було досить складно, та й нема чого – кому потрібна була колишня «гуляща».

Жінки, котрі потрапили в цей капкан, професію не змінювали до самого кінця життя, і часто він наступав досить швидко.

Але і в загальній масі повій можна було виділити дві категорії – вуличні й ті, які жили в будинках розпусти.

Як правило, вуличними жінками ставали або новачки, що не освоїлися зі своїм новим життям, або, навпаки, досвідчені професіоналки, найчастіше вже хворі, які відпрацювали своє в публічних будинках і поступово, з втратою привабливості і молодості, не приваблювали клієнтів.

Вуличний промисел вважався рівнем, нижче якого опуститися вже не можна.

Ті, кому вдавалося потрапити в легальні будинки розпусти, теж ділилися за розрядами – від дорогих і фешенебельних. Вони могли  задовольнити найрізноманітніші забаганки і фантазії відвідувачів.

 

Найчастіше, до будинків розпусти йшли працювати неосвічені дівчата з бідних міських чи сільських родин.

Дуже рідко траплялися і представниці дворянства або просто інтелігентні, освічені жінки, але це були винятки. Саме тому ціни на секс із «інтелігентною повією» досягали тисячі рублів – вишуканий делікатес на любителя і коштував відповідно.

Як жінки ставали повіями?  Зазвичай, найбільш банальним для того часу шляхом – пан спокушав покоївку, робітницю на фабриці спокушав майстер, потім про це дізнавалися – і жінка опинялася на вулиці. А тут їх чекали дбайливі «господині» середніх років, яким були потрібні саме такі, обов’язково симпатичні «служниці».

Дівчат для початку трохи підгодовували, обіцяли щедрий заробіток, і вже потім пояснювали суть майбутньої роботи. Більшість, втомившись від життя на вулиці, покірно погоджувалися, боячись втратити дах над головою. Іноді власниці борделів набирали дівчат з новеньких, тих, які тільки що почали працювати на вулиці і не втратили ще привабливості.

А іноді дівчата потрапляли в лапи «мадам» буквально прямо з дому, тільки приїхавши з села або іншого міста на пошуки роботи.

Далі йшла випробувана схема – і робота знаходилася, – тільки, правда, трохи не та, на яку бідолахи розраховували. Втім, більшість і не нарікали, і навіть вважало себе везучими, – адже їм не доводилося більше працювати з ранку до ночі, боятися втратити шматок хліба і голодувати.

 

Існували будинки, які культивували у себе якийсь один вид збоченої розпусти і завоювали собі своєю спеціальністю широку популярність. Ці борделі призначалися для невеликого числа заможних постійних клієнтів.

Про одну з витівок дорогих будинків розпусти є можливість розповісти докладніше. У тому борделі були кімнати, оздоблені дзеркалами. Там збиралося кілька пар, запалювали спиртові світильники, і починалася пиятика.

Через деякий час куртизанки заходили до кімнати, починали  танцювати і роздягатися … в кінці кінців, все закінчувалося оргією, яка відображувалася у дзеркалах. Такий «атракціон» користувався популярністю.

Джерело: cameralabs.org