Американська мрія. Як Джон Рокфеллер змінив світову історію

Джон Девісон Рокфеллер народився 8 липня 1839 року у Річфорді, штат Нью-Йорк. Батько Джона Вільям Евері займався дивакуватим бізнесом: він продавав еліксири від раку, пневмонії та інших важких недуг. Торгівля, підприємницький хист, жорсткий розрахунок стали родинною справою Рокфеллерів. Батько змалечку привчав Джона до цих непростих занять.

Він часто торгувався зі мною і купував у мене різні послуги. Він навчив мене, як потрібно купувати і продавати. Мій батько просто “натаскував” мене на збагачення! – згадував Рокфеллер у своїй автобіографії.

А починав малий Джон з продажу солодощів, які успішно збував своїм однокласникам. Далі він продавав індиків та картоплю, копав городи на замовлення. Частину зароблених грошей ще зовсім юний підприємець віддавав матері, а решту складав до скарбнички, як вчив його батько. Та хлопець прагнув більшого. А без доброї освіти на щось краще важко було розраховувати.

Після закінчення школи Джон Рокфеллер пішов до коледжу в місті Клівленд, куди перебралася його родина. Юнак розумів, що бухгалтерію і комерційну справу можна швидко опанувати на спеціальних курсах за три місяці, не витрачаючи на це роки у коледжі, тому згодом покинув навчальний заклад.

Вже через чотири місяці Рокфеллер працює у компанії Hewitt & Tuttle, де продає нерухомість, організовує морські перевезення, роблячи це настільки успішно, що незабаром стає бухгалтером компанії, а згодом – директором. Та власники фірми вирішили зекономити на молодому і амбіційному юнаку, призначивши для нього зарплатню у 600 доларів, коли попередній очільник отримував дві тисячі. Дізнавшись про це, Рокфеллер покидає підприємство, присягаючись більше ніколи ні на кого не працювати.

І він дотримується цієї обіцянки. Джон розуміє, що потрібно створювати свій бізнес, продаючи той товар, який має найбільший попит і без якого не обійдеться жоден багатий чи бідний американець. Відтак Рокфеллер береться за видобуток нафти.

Спочатку у ранзі керуючого партнера компанії «Кларк і Рочестер» Рокфеллер збуває зерно і м’ясо. Починається громадянська війна Півночі та Півдня. Федеральна армія потребує великих поставок провізії. Джон зумів вмовити одного банкіра видати йому кредит, і компанія успішно забезпечила військо необхідним запасами, що в результаті дало можливість солдатам Півночі перемогти та вберегти Америку від розпаду.

Коли настає мир, популярності набирають гасові лампи і кожен власник офісу, кафе чи ресторану, воліє мати вдома й на роботі це маленьке світло, яке легко переносити з кімнати у кімнату. Вони працюють на керосині, який виробляється з нафти – рідкісної на той час сировини.

Тоді Рокфеллер береться за видобуток нафти. Але це – дуже небезпечна і нестабільна справа. Ти не можеш спрогнозувати, скільки чорного золота вдасться вибурити сьогодні, скільки часу на це піде, які витрати по заробітній платі та перевезенню на тебе очікують. Тодішні технології ще не були такими досконалими, нафта фонтанами вирувала над свердловинами, а у цистерни потрапляла ледве половина добутого продукту.

Наш герой шукає спосіб, як приборкати непідконтрольну стихію і зробити нафтовий бізнес стабільним та прибутковим. Він знайомиться з хіміком Самюелем Ендрюсом, який наочно демонструє Рокфеллеру процес переробки нафти. Джон розуміє, що саме переробка дає фінальний продукт, який згодом потрапить у будинок кожного американця, тому бере на себе контроль за виробництвом гасу, а видобуток нафти лишає на партнерів.

Весь свій статок, а це більш ніж 4 тисячі доларів, він вкладає у будівництво нафтопереробного заводу. Справа ризикована, адже таким бізнесом у промислових масштабах майже ніхто не займався. Ситуацію ускладнює і той факт, що сам керосин не є аж надто безпечним продуктом. Газетні шпальти пістріють заголовками про пожежі та вибухи, які стаються через непідконтрольний людям гас.

Рокфеллер приймає рішення: нафту потрібно переганяти на більш високому рівні, аби знизити вибухонебезпечність керосину до мінімуму. Потужні технологічні стандарти переробки гасу бізнесмен втілює у бренді своєї нової компанії «Стандарт Ойл», створеної у 1870 році.

Паралельно він домовляється із залізничним магнатом Корнеліусом Вандербільтом про знижки на перевезення великих партій нафти. У той час, коли його конкуренти транспортують сировину по 35 центів за бочку, Рокфеллер платить всього 20.

Однак з часом потягів та колій Вандербільта стає замало. Нафта і гас отримують шалений попит по всій Америці, а можливостей перевозити більше, у компанії Корнеліуса немає. Рокфеллер іде до його конкурентів – Тома Скота й Ендрю Карнегі, укладаючи з ними ще більш вигідну домовленість. Тепер перевезення бочки обходиться у 10 центів.

Рокфеллер багатів, паралельно скуповуючи підприємства конкурентів, які банкрутували, бо не мали таких домовленостей на дешеві залізничні перевезення.

Він став першим в історії мільярдером, забезпечивши нафтою і гасом 95 % економіки Сполучених Штатів.

Але цей успіх мав і зворотній бік медалі.

Завдяки підкилимним домовленостям із залізничними компаніями та скуповуванням підприємств, Рокфеллер став монополістом у цій галузі та розорив тисячі бізнесменів, перетворивши їх на жебраків.

Джон був наймогутнішим бізнесменом США. І здавалося, ніщо не може йому завадити й надалі заробляти капітали. Однак залізничні магнати, які принесли йому ці мільйони, встромили ножа у спину.

Скот і Вандербільт утворюють картель залізничних перевезень. Два головні конкуренти об’єднуються, аби викинути Рокфеллера за борт американського капіталізму.

Втім, нафтовий магнат знайшов спосіб відповісти залізничникам. Він винайшов інший метод транспортування чорного золота на великі відстані.

Джон Рокфеллер першим у світовій історії збудував нафтопровід. Штати Огайо та Пенсільванія з’єдналися однією великою трубою, по якій найбагатша людина Америки передавала цінний продукт, що давав світло і комфорт мільйонам американців.

Він увійшов в історію не тільки як заможний американець, котрий змінив долю своєї країни, а й як людина, що перевернула з ніг на голову прогрес у світовій економіці.

Нафту, як ключовий продукт у своїй революційній винахідницькій діяльності використає пізніше й німець Карл Бенц. Але це вже зовсім інша історія.