Пальми, середземноморські квітучі рослини, візантійський хрест: так розмальований саркофаг, у якому відправили на той світ Ярослава Мудрого. 

Саркофаг Ярослава Мудрого: чому він – в Києві, а тіло князя – у США?

Пальми, середземноморські квітучі рослини, візантійський хрест: так розмальований саркофаг, у якому відправили на той світ Ярослава Мудрого. 

Великий київський князь, мабуть, не підозрював, що його поховають у мармуровій, дуже коштовній труні. ЇЇ зроблять митці з Константинополя. От тільки не на замовлення нашого правителя: саркофаг до Києва привезуть або ж грецькі купці, або ж вікінги, які працювали на київських князів та любили обчистити усипальниці візантійських аристократів, всіяні золотом, сріблом і дорогими камінцями.

 

Однак далеко не мармуром та розписами цікава історія гробниці Ярослава. Розповідаємо вам цю, без перебільшення, детективну сагу…

 

Із 1054 по 2023 рік гробницю князя відкривали 4 рази: 1936, 1939, 1964 та 2009 року. 

 

1939 року два скелети із саркофагу відвезли у Петербург, що тоді звався Ленінград, на дослідження.  Три роки перед цим  –  1936-го, археологи знайшли у саркофазі чоловічі, жіночі й дитячі кістки. Вчені припустили, що 1240 року гробницю пограбували монголи, адже князів, королів та інших великих правителів ховають у дорогому, позолоченому одязі, з цінними перснями, камінчиками й іншими ювелірними артефактами.

 

Петербурзьке дослідження скелета показало: це – чоловік, віком близько 70 років, має вроджену кульгавість.

 

 

 

Інформація з історичних літописів, а також “Сага про Еймунда”, написана давньою ісландською мовою, так само говорять про вік, зріст та кульгавість Ярослава Мудрого і ця інформація збігається з даними антропологічних та рентгенологічних аналізів.

 

Отже, у саркофазі – таки скелет Ярослава.

 

Але повторне відкриття гробниці 1964 року стає сенсаційним. У саркофазі більше немає його кісток…

1943 рік.Червона армія наступає на Київ. Німецькі війська, адміністрація – покидають місто. Але на прохання когось з українців забирають кісти Ярослава Мудрого.

 

Звідки ми про це знаємо й чому інформація така неточна й розмита?

 

Читайте продовження і донатьте на ЗСУ. Ось посилання на банку, збираємо 116 бригаді на цифровий бінокль!

 

Якщо вірити словам кандидата історичних наук Сергія Білоконя, то аж 1954 року митрополит Української греко-православної церкви Канади Іван Огієнко написав статтю для одного місцевого журналу, заявивши, що кістки Ярослава – десь у Північній Америці.

 

Цитуємо далі уривки з тієї статті.

 

“Німці, виходячи з Києва, дозволили забрати — на прохання декого з українців, — і останки Великого Князя Ярослава. Ці останки разом з Чудотворним Образом Св. Миколая т. зв. Мокрого (пам’ятка XI віку) опинилися в руках одної особи.

 

Особа ця живе тепер в Нью-Йорку…”.

 

А тепер питання: чи можемо вірити такій інформації? Чому Іван Огієнко не дає конкретики – хто цей чоловік, де ці кісти?

 

Дивіться: те, що кісток Ярослава Мудрого немає у Києві — то факт. Те, що вони не залишилися в Петербурзі — теж факт, бо росіяни б вже давно про це кричали на всіх стовпах.

 

Наступний момент: сказати точне місце, де зберігається прах – це наразити на небезпеку і людей, і самі артефакти. Росіяни захочуть їх викрасти.

 

Рашистам навіть вигідніше, аби ці кістки взагалі б зникли. І ся теза – не наша фантазія, а теза, котра випливає з практики.

 

Дивіться, українська музейниця Неллі Куковальська, в есеї на шпальтах видання “Історична правда”, описала дуже цікаві факти. 

 

 

Виявляється, 1940 року, коли скелет Ярослава повернули з Петербурга до Києва, керівництво музею без жодних документів та актів дало усну вказівку одному зі сторожів. Він мав закопати скелет князя і забути про це навіки.

 

Чому росіяни тоді хотіли вчинити саме так?

 

Лишити його у Петербурзі-Ленінграді — не пасує. Скелет має бути у Києві, експонуватися саме там, бо Київ — мати городів руських, згідно з ідеологією про братні народи.

 

З іншого боку — експонування кісток князя, їх подальше дослідження, тримає в собі небезпеку: рано чи пізно, на ґрунті історії можуть початися незалежницькі, самостійницькі тенденції України. 

 

Щойно закінчилися 30 роки, епоха розстрілів українських націонал-комуністів. 

 

Частина чекістів розуміла, що у майбутньому націонал-комуністичні візії України знову можуть відродитися, а такого “ефективного” менеджера, як Сталін, може вже й не бути. Тому існує великий ризик втратити Україну.

 

Тож простіше закопати кісти, а потім хтось їх випадково знайде, почнуться дослідження і дуже мало ймовірно, що майбутні археологи встановлять, що цей скелет — князя Ярослава.

 

Ця історія з кістками говорить нам про такі дуже важливі речі:

 

Ярослав Мудрий — надважлива персона для українців та росіян. 

 

Рашисти хочуть вкрасти нашу історію, довівши світові, що ми братні народи й так далі. Нам же важливо довести світу, що українці — окремий народ, зі своєю історією, яку рашисти крадуть в нас.

 

Поки м’яч на нашому полі й козирі в наших руках, а кістки Ярослава Мудрого, сподіваємося, справді в США, в українських православних священників. 

 

Маємо зараз вести велику історичну працю для світових авдиторій, бо перемога над рашистами зараз — далеко не означає розпад Московії. Захід зацікавлений у ліквідації путінського режиму, а от у розпаді держави-агресора — не факт.

 

І наостанок — ще трохи про Ярослава Мудрого. Кожен з Вас міг бачити зображення князя Ярослава на українських грошах. 

 

Така червоненька купюра номіналом дві гривні показує його як вусатого пана у типовому ранньосередньовічному прикиді на фоні Софії Київської. Сей храм і збудував герой нашої оповіді. Там цього героя і поховали…

 

У мемах та народній творчості Ярослава Мудрого називають двома словами — тесть Европи. 

 

Він оженив своїх дочок на французьких, шведських та угорських принцах, а одна з них — та, що Анна, стала королевою Франції.

 

 

Якщо вірити сучасним розслідуванням та дослідженням, то Анна Київська привезла до Парижу багато золота та бібліотеку з історичною, філософською та релігійною літературою. 

 

Дорогоцінний метал — пожвавив економіку тоді ще кволої Франції. А от книги зіграли у довгу — саме на цих фоліантах і розквітла вся подальша культура країни Гальський півнів.

 

Ця історія може стати для нас козирем у будуванні нового історичного наративу для світу.

 

Тож вперед! До праці! Разом з Вами можемо і гори звернути…


Роман Коржик


Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру, історію, суспільство. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

5168745611633030

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!

Post a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *