Саркофаг Ярослава Мудрого: чому він – в Києві, а тіло князя – у США?
Пальми, середземноморські квітучі рослини, візантійський хрест: так розмальований саркофаг, у якому відправили на той світ Ярослава Мудрого.
Великий київський князь, мабуть, не підозрював, що його поховають у мармуровій, дуже коштовній труні. ЇЇ зроблять митці з Константинополя. От тільки не на замовлення нашого правителя: саркофаг до Києва привезуть або ж грецькі купці, або ж вікінги, які працювали на київських князів та любили обчистити усипальниці візантійських аристократів, всіяні золотом, сріблом і дорогими камінцями.
Однак далеко не мармуром та розписами цікава історія гробниці Ярослава. Розповідаємо вам цю, без перебільшення, детективну сагу…
Із 1054 по 2023 рік гробницю князя відкривали 4 рази: 1936, 1939, 1964 та 2009 року.
1939 року два скелети із саркофагу відвезли у Петербург, що тоді звався Ленінград, на дослідження. Три роки перед цим – 1936-го, археологи знайшли у саркофазі чоловічі, жіночі й дитячі кістки. Вчені припустили, що 1240 року гробницю пограбували монголи, адже князів, королів та інших великих правителів ховають у дорогому, позолоченому одязі, з цінними перснями, камінчиками й іншими ювелірними артефактами.
Петербурзьке дослідження скелета показало: це – чоловік, віком близько 70 років, має вроджену кульгавість.
Інформація з історичних літописів, а також “Сага про Еймунда”, написана давньою ісландською мовою, так само говорять про вік, зріст та кульгавість Ярослава Мудрого і ця інформація збігається з даними антропологічних та рентгенологічних аналізів.
Отже, у саркофазі – таки скелет Ярослава.
Але повторне відкриття гробниці 1964 року стає сенсаційним. У саркофазі більше немає його кісток…
1943 рік.Червона армія наступає на Київ. Німецькі війська, адміністрація – покидають місто. Але на прохання когось з українців забирають кісти Ярослава Мудрого.
Звідки ми про це знаємо й чому інформація така неточна й розмита?
Читайте продовження і донатьте на ЗСУ. Ось посилання на банку, збираємо 116 бригаді на цифровий бінокль!
Якщо вірити словам кандидата історичних наук Сергія Білоконя, то аж 1954 року митрополит Української греко-православної церкви Канади Іван Огієнко написав статтю для одного місцевого журналу, заявивши, що кістки Ярослава – десь у Північній Америці.
Цитуємо далі уривки з тієї статті.
“Німці, виходячи з Києва, дозволили забрати — на прохання декого з українців, — і останки Великого Князя Ярослава. Ці останки разом з Чудотворним Образом Св. Миколая т. зв. Мокрого (пам’ятка XI віку) опинилися в руках одної особи.
Особа ця живе тепер в Нью-Йорку…”.
А тепер питання: чи можемо вірити такій інформації? Чому Іван Огієнко не дає конкретики – хто цей чоловік, де ці кісти?
Дивіться: те, що кісток Ярослава Мудрого немає у Києві — то факт. Те, що вони не залишилися в Петербурзі — теж факт, бо росіяни б вже давно про це кричали на всіх стовпах.
Наступний момент: сказати точне місце, де зберігається прах – це наразити на небезпеку і людей, і самі артефакти. Росіяни захочуть їх викрасти.
Рашистам навіть вигідніше, аби ці кістки взагалі б зникли. І ся теза – не наша фантазія, а теза, котра випливає з практики.
Дивіться, українська музейниця Неллі Куковальська, в есеї на шпальтах видання “Історична правда”, описала дуже цікаві факти.
Виявляється, 1940 року, коли скелет Ярослава повернули з Петербурга до Києва, керівництво музею без жодних документів та актів дало усну вказівку одному зі сторожів. Він мав закопати скелет князя і забути про це навіки.
Чому росіяни тоді хотіли вчинити саме так?
Лишити його у Петербурзі-Ленінграді — не пасує. Скелет має бути у Києві, експонуватися саме там, бо Київ — мати городів руських, згідно з ідеологією про братні народи.
З іншого боку — експонування кісток князя, їх подальше дослідження, тримає в собі небезпеку: рано чи пізно, на ґрунті історії можуть початися незалежницькі, самостійницькі тенденції України.
Щойно закінчилися 30 роки, епоха розстрілів українських націонал-комуністів.
Частина чекістів розуміла, що у майбутньому націонал-комуністичні візії України знову можуть відродитися, а такого “ефективного” менеджера, як Сталін, може вже й не бути. Тому існує великий ризик втратити Україну.
Тож простіше закопати кісти, а потім хтось їх випадково знайде, почнуться дослідження і дуже мало ймовірно, що майбутні археологи встановлять, що цей скелет — князя Ярослава.
Ця історія з кістками говорить нам про такі дуже важливі речі:
Ярослав Мудрий — надважлива персона для українців та росіян.
Рашисти хочуть вкрасти нашу історію, довівши світові, що ми братні народи й так далі. Нам же важливо довести світу, що українці — окремий народ, зі своєю історією, яку рашисти крадуть в нас.
Поки м’яч на нашому полі й козирі в наших руках, а кістки Ярослава Мудрого, сподіваємося, справді в США, в українських православних священників.
Маємо зараз вести велику історичну працю для світових авдиторій, бо перемога над рашистами зараз — далеко не означає розпад Московії. Захід зацікавлений у ліквідації путінського режиму, а от у розпаді держави-агресора — не факт.
І наостанок — ще трохи про Ярослава Мудрого. Кожен з Вас міг бачити зображення князя Ярослава на українських грошах.
Така червоненька купюра номіналом дві гривні показує його як вусатого пана у типовому ранньосередньовічному прикиді на фоні Софії Київської. Сей храм і збудував герой нашої оповіді. Там цього героя і поховали…
У мемах та народній творчості Ярослава Мудрого називають двома словами — тесть Европи.
Він оженив своїх дочок на французьких, шведських та угорських принцах, а одна з них — та, що Анна, стала королевою Франції.
Якщо вірити сучасним розслідуванням та дослідженням, то Анна Київська привезла до Парижу багато золота та бібліотеку з історичною, філософською та релігійною літературою.
Дорогоцінний метал — пожвавив економіку тоді ще кволої Франції. А от книги зіграли у довгу — саме на цих фоліантах і розквітла вся подальша культура країни Гальський півнів.
Ця історія може стати для нас козирем у будуванні нового історичного наративу для світу.
Тож вперед! До праці! Разом з Вами можемо і гори звернути…
Роман Коржик
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру, історію, суспільство. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
5168745611633030
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment