Обгоріла борода Грушевського: як відомий історик повернувся до Києва очолити Центральну Раду в піжамі та пальто
Михайла Грушевського хотіли бачити лідером Центральної Ради. Для нього це був сюрприз.
Історія української революції 1917 року — трешова, пригодницька і фатальна водночас. Тоді ми програли боротьбу за Незалежність, однак засвоїли один дуже важливий урок: держава без сильної армії та громадянського суспільства є легкою здобиччю для ворога.
Особливо, коли твій ворог брудний, підступний та безжальний, яко москва зі своїм русскім міром.
Історія журналу “Артефакт” почалася з лекції “Фантастична революція та де її шукати: 1917 рік”. 16 вересня у Львові, на вулиці Валова 27, ми розпочали нашу історичну одіссею з мемами, схемами, чорним гумором та покликанням на реальні джерела та фахових істориків.
І зараз ми продовжуємо це робити! Тема революційних подій 1917 року не те, що не вичерпана, вона гіперактуальна у зв’язку з тим, що через сто років ми нарешті маємо потужну армію та сильне громадянське суспільство. Однак, на фронті історії російські наративи — домінують. Тому прийшов час їх знищити. Ми хочемо розпочати проєкт #Artefact_1917, в якому покажемо, що українці створили державу на початку XX століття, але тогочасні рашисти-більшовики цю державу підступно завоювали, цинічно набрехавши селянам про землю, а робітникам — про фабрики.
Тож для початку така історія.
Російська імперія розпалася на початку 1917 року. Цар Микола II відрікся від престолу. У Києві були громадські організації, які сказали: “ого, маєш класну свободу” і створили Українську Центральну Раду. Але ці організації були різні, мали різне бачення майбутнього нашої країни. Тож потрібен був лідер, якого поважали й праві, й ліві, й демократи, й центристи.
І такий лідер знайшовся!
Це був Михайло Грушевський. Але була проблема. Він був на засланні. І треба було його із цього заслання витягувати. Як то кажуть — головне вчасно витягнути…
Перша Світова застала Михайла Сергійовича Грушевського у Карпатах, де він відпочивав у своєму маєтку на селі Криворівня. Рашисти наступали на Львів, до Києва — їхати зась.
Історик спакував валізи та поїхав у євротур: Австрія, Італія, Румунія. З батьківщини графа Дракули він помчав до Києва.
А там на нього чекала — тюрма.
Рашисти нарекли історика шпигуном австрійського генштабу та відправили до лук’янівської в’язниці, а потім — у заслання.
Симбірськ. Казань. Москва. Грушевський не мав права викладати, як політичний засланець, але міг вільно ходити містом, тусуватися у бібліотеках, архівах, писати книги з історії. Тим і займався.
Як бачите — у порівнянні із засланням Тараса Шевченка, каторга Грушевського була взагалі лайтовою. Але виїжджати з Москви він не мав права, бо його паспорт лежав у поліції.
Тому як почалася революція, активісти Української Центральної Ради почали слати до Москви телеграми з приблизно таким текстом: “Михайло Грушевський, ми тут вирішили, що ти будеш головою Української Центральної Ради, приїзди до Києва, дуже чекаємо і любимо, ти класний, цьом”.
Нова революційна влада оголосила амністію усім політичним в’язням. Михайло Грушевський і Нестор Махно, який, до слова, відбував ув’язнення в Москві — здобули волю та можливість вільно пересуватися.
Грушевський взагалі офігів від кількості телеграм, які йому прийшли з Києва до Москви. Кандидатка історичних наук Оксана Юркова, яка оприлюднила дані факти та історію, назвала це “телеграмний шторм”.
Всі громадські діячі хотіли бачити Михайла Сергійовича лідером УЦР.
Він взяв квиток і поїхав до Києва. Та потяг, у якому їхав майбутній лідер України, виявився нещасливим.
Зранку, одна жінка, підігрівала у сусідньому купе молоко для своєї дитини. Чи то потяг струсонуло, чи то панянка була необережною, та спиртовий пальник, де грілося молоко, впав і почалася пожежа.
У Грушевського згоріли речі, одяг, книги, унікальні архівні історичні документи, взуття і й навіть трохи обгоріла борода.
Треш. Лишилися тільки піжама і пальто.
Саме в такому прикиді Михайло Грушевський приїхав уночі до Києва. Його мав зустріти історик та дипломат Дмитро Дорошенко, але потяг спізнився, інфи про це ніде не було, тож Дорошенко замахався тусуватися на вокзалі й поїхав додому.
У пантофлях, піжамі та пальто, з обгорілою бородою, Михайло Грушевській пішов у свій будинок на вулиці Паньківська. Пішов і заблукав.
“Так незвично і більш ніж скромно відбувся мій поворот на рідну землю і прилучення до української революції”, — написав у “Споминах” сам Грушевський.
Дорогу додому він таки знайшов. Але таке повернення історика немов би віщувало щось дуже лихе для історії України.
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру, історію, суспільство. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
Переглянути цей допис в Instagram
Post a comment