Вистава “Прекрасні прекрасні прекрасні часи”

Теми Нобелівської лауреатки з літератури Ельфріде Єлінек слугують реалізаторам і реалізаторкам вистави претестом, вихідним пунктом до рефлексії на тему повоєнного суспільства, інфікованого насиллям. Травми війни і повоєнних часів проявляються як повсюдна агресія, та, що її бачимо на вулицях, і та, щоденна, прихована за зачиненими дверима квартир, в яких мешкають культурні міщанські родини.

21 грудня о 18-00
📲Квитки онлайн: https://gastroli.ua/tickets/prekrasni-prekrasni-prekrasni-chasy-21-12-2018/buy
📞каса театру: +38 (032) 255 33 30
18+


Міхаель Ханеке, знаменитий австрійський кінорежисер, стверджує, що родина як базова суспільна клітина у своїй суті є – принаймні потенційно – школою, інкубатором фашизму. У виставі ми знайомимось із трьома родинами, трьома моделями виховання… і дуже схожими механізмами репродукування насилля.

Чи здатні ми звільнитися від цих механізмів? Чи жертви насилля обов’язково мусять стати катами? Чи діти приречені на повторення помилок своїх батьків? Чи виховання – це система наказів і заборон, процес припасовування себе до обов’язкової норми?

 

Картинки по запросу ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ ЧАСИ
Як функціонує суспільство у стані повоєнної травми? Чи єдиним його захистом є творення міфів про себе самого? Замовчування і маніпуляції? І що станеться, коли міфи будуть піддані сумніву, а замовчуване буде вимовлено вголос?

Всі ці питання поставлено не лише в межах фабули з безпечно віддаленого минулого й іншої географії. Сцена Першого театру перетворюється у Відень кінця 50-х лише умовно і лише моментами. Насправді ж, історію грають – як завжди в театрі – тут і зараз: на цій конкретній сцені, у Львові, сьогодні.

Актори і актриси лише бувають персонажами, а питання, які вони ставлять, стосуються також і самого театру: його функцій, його можливостей, його суспільних обов’язків, позиції актора, очікувань публіки. Чого ми вимагаємо від театру? Як уявляємо собі роль, яку він виконує у суспільстві? Чи головним завданням театру є продукування красивих картин і розповідь універсальних історій з happy endом? Чи людина на сцені (актор/актриса) є лише персонажем у написаній кимось історії / п’єсі?
Ці теми набувають виняткового значення в контексті Першого театру – публічної, академічної інституції, у якій, перш за все, створюють вистави для дітей та юнацтва.
У виставі режисерка Роза Саркісян і драматургиня Йоанна Віховська – спільно з акторами і акторками та сценографкою Діаною Ходячих і хореографкою Нінель Збєрею проблематизують театр як місце, в якому у мікромасштабі віддзеркалюються суспільні процеси, структури насилля і стосунки влади. А також рефлексують над майбутнім: врешті, повоєнні часи все ще перед нами.

Авторський сценарій «Прекрасних прекрасних прекрасних часів» створено, значною
мірою, на основі акторських імпровізацій.

Режисерка – Роза Саркісян
Драматургиня – Йоанна Віховська
Пластика та хореографія – Нінель Збєря
Простір та костюми – Діана Ходячих
Асистентка драматургині – Катерина Сегет
Актори та акторки: Наталія Алексеєнко, з.а. України Олена Баша, Віталій Гордієнко, Ігор Гулюк, Ірина Занік, Валерій Коломієць, Любов Кузь, Михайло Понзель.

Facebook Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: