Громадські простори врятують нас. Конспект лекції головного архітектора Львова Антона Коломєйцева “Граматика міста”

23 грудня у Центрі Шептицького головний архітектор Львова Антон Коломєйцев у лекції “Граматика міста” розповів як виникли міста, чому сьогодні вони опиняються під загрозою та як розвиток громадських просторів врятує їх. Пропонуємо вам конспект цієї лекції.

---

 

Кого читати?

Як у кожної з мов, у кожного міста є власні правила, за якими вони живуть, за якими формуються громадські простори, середовища існування людей. Для мене важливими є книжки про архітектуру й місто, котрі вплинули на мене, коли я був студентом.

Альдо Россі говорив, що неможливо творити архітектуру без розуміння того, як живе місто. З розуміння міста, процесів, філософії, виникає якісна архітектура.

З розуміння міста, його філософії, виникає якісна архітектура. Бо місто – це великий дім, а дім – місто в мініатюрі, казав Леон Батиста Альберті.

Архітектура є мистецтвом та наукою, скерованими на те, щоб зробити наші міста та будівлі відповідними тому, як ми хочемо жити наші життя, Б’ярке Інгельс.

Світ стає містом

Міста стають крупнішими. Маємо тренд до формування міст-мільйонників. Раніше міст, де живе 10 мільйонів людей, не існувало. А зараз їх чимало, особливо в Азії.2007 року відбулася унікальна річ в історії: у місті стало жити більше людей, ніж за містом.

Найбільші міста світу – це Осака, Токіо (37 мільйонів). Є чимало міст в Африці, про які ми навіть не чули. Це міста Лагос (12 мільйонів) та Кіншаса.

Архітектори почали ставити питання, що як що населення світу складатиме понад 15 мільярдів, то де ж люди житимуть? Ми наближаємось до того стану, що всі простори будуть заповненими й для того, щоби створити щось нове, треба забрати щось старе. Ми наближаємося до можливості такої ситуації. Тому можемо говорити про певні загрози для міст.

Міста під загрозою

Голландський архітектор Віллем Ян Нотелінгс зробив картування територій, які з одного боку — є містом, а з іншого — ні. Він створив мапу, яку вважають картиною. Вона називається “Килимовий метрополіс” та зображує території довкола міст Гаага та Роттердам.

Ми розуміємо, що є певна реальність, котра ставить під питання традиційне місто. Те саме можна сказати про американську субурбію, яка не є життям в місті, й так само не є життям на природі.

Місто Шеньчжень у Китаї – місто де є рисові поля. Цю ситуацію описує термін “Десакота” – співіснування села та місто.

Книга італійського архітектора П’єра Вітторіо Аурелі “Можливість абсолютної архітектури” говорить нам, що концепція міста відрізняється від концепції урбанізації. Друга теза полягає в тому, що з плином історії урбанізація перемогла місто.

 

Як виникали міста та громадські простори

 

В ці твердження покладено міркування про місто, яке прийшло до нас із давньогрецького та давньоримського періоду. Філософ Арістотель вказував на відмінності між політикою та економікою. Політика — це здатність приймати рішення в інтересах суспільства, громадськості. Тому слово “поліс”, яке означало поняття місто — це простір багатьох, простір громади, простір між людьми, які взаємодіють одне з одним.

Слово “ойкос” – це дім житло, від нього пішло слово економіка. Це приватна територія. простір для домогосподарства.

Давньогрецьке місто збудоване на контрасті приватних та суспільних інтересів, а з іншого боку — на збалансованості політично, економічного, суспільного та приватного.

У римській традиції виникають два інші поняття. Місто називається не поліс, воно зветься — урбс. Поняття урбс не можна співставити з терміном поліс, бо воно має суто економічні нотки. Поняттям урбс називали всі будинки на території міста. Паралельно існувало поняття “цівітас” – зібрання вільних індивідів, які спільно використовують громадський простір, сам факт якого робить їх громадянами.

Відмінність між давньогрецьким та давньоримським містом є у цих акцентах — більший акцент на політичній складовій у греків, і більший акцент на економічній у римлян.

Історію міст заходу, на думку архітектора П’єра Вітторіо Аурелі можна охарактеризувати, як боротьбу приватного та суспільного.

Тому громадський простір — це найбільша цінність, яка є у місті. Міські простори є результатом вираження соціальних відносин. У Греції громадським простором була Агора.

Що стосується приватного житла, то саме у Греції виникла так звана Гіподамова система поділу міста на квадрати та квартали. Вона була створена, щоби зручно збирати податки й чітко бачити, який квадрат скільки заплатив чи не заплатив.

Міста та громадські простори загалом виникали з різних причин. Австрійський Відень, приміром, виник з римського поняття Каструм.

Це був військовий табір, з якого потім виростали цілі міста. Для табору обирали місце на південному сухому схилі горба. Поблизу мали знаходитися вода та пасовище для обозного скота та коней, паливо. Сам табір являв собою квадрат (пізніше — прямокутник) у плані. Довжина прямокутника була на третину більша за ширину. Центр каструму мав назву Принципія (Principia, буквально — «Начала») — через те, що там розташовувалася ставка військового начальства. З нього й починалося будування табору. У самому центрі, на місці, яке звалося преторій (praetorium) розташовувався намет (будинок) претора — командувача війська. Поруч знаходився форум (forum) — квадратна площа зі стороною 50 м. Там ставили жертовники, трибуну для промов, тут проходили суди та збори війська. Праворуч, на місці, яке звалося квесторій (quaestorium), був намет (будинок) квестора (інтенданта), ліворуч — легатів (командирів легіонів). Також тут стояли намети трибунів.

Табір перетинали дві поперечні дороги, місце перехрещування яких лежало перед Принципією. Головна Вулиця (Via Principalis) мала ширину 25 м, вона йшла з півночі на південь і закінчувалася Правими Головними (Porta Principalis Dextra) та Лівими Головними (Porta Principalis Sinistra) Воротами. Які з них знаходилися на півночі, які на півдні, зараз точно не відоме. Перпендикулярно Головній йшла Преторійська Вулиця (Via Praetoria) шириною 12 м, яка закінчувалася двома воротами. На заході або сході розташовувалися головні ворота табору — Преторійські Ворота (Porta Praetoria). На протилежному кінці Преторіанської вулиці знаходилися Декуманські Ворота (Porta Decumana). Оскільки через них проводилося постачання війська, вони також звалися Квесторськими (Porta Quaestoria). Ділянка Преторійської Вулиці від цих воріт до Головної Вулиці також звалася Декуманською Вулицею (Via Decumana).

Каструм оточували частокіл зі ровом. Величина табору відповідала типу завдань, які стояли перед гарнізоном.

 

Як і чому перебудовували міста

 

Париж спочатку мав вузькі вулички. У ХІХ столітті його перебудували, там утворилися широкі бульвари. Це зробили для того, щоби убезпечитися від революцій та барикад.

Ідею відмовитися від стислих кварталів та вулиць удосконалив архітектор Ле Корбюзьє. Він говорив, що потрібно зводити будинки, корпуси, довкола яких буде багато простору, парки, широкі дороги для автомобільного руху.

Людвіг Гільмерзаймер пропонував перебудувати Берлін, розмежувавши автомобільний рух знизу вулиці, а пішохідний — зверху, по мостах.

1933 року у Європі прийняли Афінську хартію. в якій був постулат, що багатоквартирний будинок має вільно розташовуватися у просторі, а не квартальна забудова. Міську теорію запропонували розділити на три зони:

1. Виробничу.
2. Відпочинкову.
3. Житлову.

 

Цілі міста були збудовані за такими принципами. Це призвело до багатьох бід. Цілі міста будувалися на чистому полі, приміром — місто Бразиліа.

Прюїтт–Айгоу — великий міський комплекс соціального житла вперше заселений в 1954 році в американському місті Сент-Луїс, штат Міссурі. Умови життя в Прюїтт–Айгоу почали погіршуватися незабаром після завершення будівництва в 1956 році.

У кінці 1960-х років комплекс став всесвітньо відомим своєю бідністю, злочинністю та расовою сегрегацією. Його 33 будівлі були зруйновані за допомогою вибухівки в середині 1970-х років і проект став символом провалу реконструкції міст і державно-політичного планування.

Комплекс був спроектований архітектором Мінору Ямасакі, який також проектував вежі Всесвітнього торгового центру.

Неправильний підхід до формування міського простору може просто вбити місто. Так сталося з Атлантою, коли там набудували багато швидкісних автострад — хайвеїв.

Так виникло поняття субурбії. Кожен намагається жити за містом, працювати в місті, добиратися туди автомобілем.Втікаючи за місто, люди більшість часу проводять в автомобільних корках.

Виникло поняття “новий урбанізм” – концепція впорядкування міського простору, направлена на те, щоби долати субурбію, відмовлятися від отих будиночків за містом, й переходити до малого, компактного та пішохідного міста.

Структури повинні бути не у міських просторах, а в самих будівлях. Бо є будівлі, які своїм нагромадженням окуповують міський простір, а є компактні будівлі, які формують простори у собі. Прикладом останнього є відома будівля у Флоренції — Галерея Уффіці.

Історія Уффіці починається в липні 1559 року коли правитель Флоренції Козімо I Медічі замислив об’єднати всі адміністративні служби міста в загальному просторому палаці. Для реалізації проєкт убув запрошений майстер Джорджо Вазарі, який і почав роботу в 1560 році. Для будівництва палацу було звільнено велику ділянку між площею П’яцца-делла-Синьйорія і річкою Арно шляхом придбання усіх житлових будівель, котрі там були розташовані.

Сьогодні маємо відродження такої просторової граматики й в Україні. У Києві, на Подолі, в 70-80 роках побудували зручні квартали.

У Відні також переформатовували громадські простори. Фабрики, які розташовувалися посеред міста, переробляли на житлові комплекси. Всередині розміщували сквери, басейни, сади, будували дворівневі квартири.

Це якісне та зручне містобудування.

 

Ідеальне місто майбутнього

Це компактне, змішане та поліцентричне місто. Поліцентричне, означає, що воно не має якогось єдиного центру. Важливі культурні, ділові, спортивні локації є у кожному районі міста.

Середня висотність будівель, чистота повітря та інклюзивність — неодмінні характеристики ідеального міста.

Ідеальне місто не націлене розвиватися назовні, воно має бути компактним.

Велике досягнення європейського містобудування — це поява державних політик, які регламентують розвиток і будівництва міст. У Нідерландах є регіон Ранштадт, це по-суті, кільце з декількох міст. Найбільші з них — це Амстердам, Роттердам, Гаага, Утрехт. Голландці намагаються не дати цим містам зростатися між собою, не перетворити їх на одну єдину субурбаністичну масу.

У Швейцарії теж дуже розумна та вражаюча містобудівна політика. Міста та агломерації довкола Цюріху, Берну, тримають у певних рамках. Там діє заборона на будь-яке розширення міст.

У Німеччині не можна забудовувати по всій країні за день більше ніж 30 гектарів територій. На центральному рівні розподіляють квоти на забудову.

Професор Кіс Крістіансе каже, що ефективно дорожньою картою майбутнього є будь-яка зміна нашої поведінки в напрямку екстремального зниження споживання, в напрямку консервації ресурсів.

Неконтрольоване зростання міст, появу субурбії, автомобільних заторів та інших незручностей можна уникнути шляхом зменшення споживання.

Міське планування у цьому контексті має бути схожим на лижний спорт — мистецтво елегантно пригальмовувати. Потрібно елегантно ставити межу та концентруватися на громадських просторах, розвивати їх, а не окуповувати території новими будівлями.