Сутність поезії: комунікація

?Пер Лагерквіст, шведський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1951 рік так писав про авангардне мистецтво: Кубізм — це уявлення часу, який необхідний, щоб розглянути предмет з усіх боків. Футуризм — це уявлення часу, за який предмет переміщається. Кубізм змушує форми вибухати, а футуризм показує нестабільність предмета.⠀

☑️Якщо перенести метафори кубізму та футуризму на соцмережі, то кубізм — це пост, а футуризм — сторіс, гіфка, анімація…⠀

---

?Ось це вірш Михайля Семенка “МІСТО”:

Осте сте бі бо бу⠀

візники — люди⠀

трамваї — люди⠀

автомобілібілі⠀

бігорух⠀

рухобіги⠀

рухливобіги⠀

berceus* кару⠀

селі елі⠀

лілі⠀

пути⠀

велетні⠀

диму⠀

сталь⠀

палять⠀

пах⠀

пахка⠀

пахітоска⠀

дим⠀

синій⠀

чорний⠀

ди

м⠀

пускають⠀

бензин⠀

чаду⠀

благать⠀

кохать⠀

кахикать⠀

життєдать⠀

життєрух⠀

життєбензин⠀

авто⠀

трам⠀

 

?У поезії футуризм також показує нестабільність предмету, цим предметом є слово. Тобто — мова лишається, мова складається зі слів, а слова — це значення. І от руйнація слів, поява на їх місці отаких уламків, як “осте сте” приводить до того, що з цих уламків творяться нові слова, значення яких якщо і відоме комусь — то тільки автору, але він не розповідає нам про це значення свідомо чи несвідомо.⠀

☑️О, Степане — спробуйте сказати цю фразу на пероні, коли їдеш потяг.⠀

Футуристична поезія — це цілковите зображення того нового стану, в якому опинилася людина тоді, коли Семенко писав цього вірша, 1914 року.

?️Коли людина у селі й вона в полі, кричить: Степане, досить сапати буряки, я молоко та обід принесла. То це чути дуже чітко. Дерева, корови, літній вітерець не заважають.⠀

☑️Але спробуйте крикнути в місті, і не просто в місті, а в місті де є шум автомобілів, рух трамваїв, перелякані коні, котрі шоковані від нового міста, шум заводів, от коли ви посеред такого автомобільного та фабричного міста крикнете через дорогу — О, Степане, ось дивися…тоді й вийде осте сте бі бо бу.

Футуристична поезія — це фіксація того, що слово у місті воно просто розпадається на звуки, і зафіксувавши це, футуристи пропонують рухатися, щоби знову зібрати слово до купи.⠀

Але яке слово — нове слово, бо воно вже не буде старим, мова не буде такою як раніше, бо слово людське розпалося, розчинилося у звуках міста, люди не розуміють одне одного, осте сте — поки що не має значення, а це значить що треба рухатися в цьому гаморі, збирати докупи слова та творити нову, зрозумілу мову, зрозумілу саме в цих умовах — умовах міста, яке гуде і кипить…

Михайль Семенко хотів, щоби наука, спорт, поезія, арт поєдналися та разом творили нове мистецтво. Він прагнув надати новому мистецтву певної механістичності, математики, точності. Таким став український футуризм. У певному символічному значенні — Семенку вийшло втілити задумане. Як мінімум тому, що ми чітко можемо відміряти яким був перший футуристичний вірш українською, а яким — останній.⠀

Отже. Вйо до українського футуризму!⠀

Як не дивно, перший український футуристичний вірш написав російський поет Василіск Гнєдов.

Уявлять собі, російський автор писав українською.⠀

⠀Цей вірш має назву “Огнянна свита”:⠀

⠀Гриба будик цири чiпiг -⠀

⠀Здвiна на хам дяки,⠀

⠀Коли за гичь будин цiкавче⠀

⠀Тарас Шевченко будяче скавче -⠀

⠀Гуля ласкав стогма регота цвiрка⠀

⠀Свитина ззiла сон кэ.⠀

⠀Байдры шлига шкапiк рука⠀

⠀На дьготи сила хмара -⠀

⠀А в зiрок поiв опару⠀

⠀Перша эго-футурня пiсня⠀

⠀на украiньской мовi.⠀

⠀Усiм набридли Тарас Шевченко.⠀

⠀Та гопашник Кропiвницький.⠀

⠀Нiхто ни збреше, що Я свидачий,⠀

⠀Забув украйців.⠀

Рідко бачиш, як росіянин обирає українську ідентичність, але це саме той випадок. Гнєдич переїхав жити до України та дожив аж до 1978 року. Помер у Херсоні.⠀

Останній же футуристичний вірш українською написав Володимир Гаряїв. І це навіть не вірш — це поема, яка називається “Метафізичний реквієм”.⠀

Гаряїв народився 1914 року. Почав писати 1930-го, тобто у 16-річному віці. Тусувався з Михайлем Семенком, якого потім називав своїм учителем, наставником.⠀

Радянська влада не дозволяла друкувати “Метафізичний реквієм”. Ні в 30 роках, ні в часи хрущовської відлиги.⠀

Гаряїв писав “реквієм” усе життя, понад 60 років. Він жив у Харкові, дожив до української Незалежності. З ним активно спілкувалися Сергій Жадан та Юрій Андрухович.⠀

Останній український футурист помер 1997 року.

“Метафізичний реквієм” вперше історії з’явиться друком у видавництві MERIDIAN CZERNOWITZ. Післямову написав Сергій Жадан. Оформленням та версткою займалися полтавські дизайнери — Ірина Шишкова та Сергій Макаренко, член Незалежного мистецького об’єднання Magnum Opus.

 

Сутність поезії: які вони — справжні, ідеальні вірші⠀

⠀

На перший погляд, питання смаку: кожній людині подобаються різні вірші та не існує об’єктивних маркерів “справжньої” чи “несправжньої поезії”. Проте, ми таки розкриємо плюс-мінус правдиві критерії, за якими можна відрізнити добру поезію від поверхневої. У цьому нам допоможуть німецький філософ Мартін Гайдеґґер та британсько-американський поет і теж філософ — Томас Еліот.⠀

⠀

У своєму есе “Гельдерлін та сутність поезії”, Гайдеґґер на прикладі віршів поета-романтика Фрідріха Гельдерліна намагається розкласти по поличках саму поезію. У нього виходять такі ідеї:⠀

⠀

?Поезія — гра слів, найневинніше із занять людини, яке живе в мові. Мова є матеріалом для поезії.⠀

⠀

?Мова — найнебезпечніше, що є у людини. Мовою людина відрізняється від тварини, називає предмети й цими предметами може потім вбивати, робити зло. Тобто, мова робить людину більш небезпечною, ніж би людина не мала мови.⠀

⠀

?Як працює мова? Виходить, що у мові людина стає людиною, бо вона називається людиною, бо всі її дії мають назву та супроводжуються мовою.⠀

⠀

?“А , однак усе, що триває, постає завдяки поетам”. Поезія є становленням чогось через слово та у слові. Від себе додамо, що поезія — була найпершим способом передавати інформацію. Первісна людина ще не придумала велику кількість слів, у людини ще не було писемності, тому щоби передати своїм одноплемінникам чи нащадкам якусь інформацію про дощ, сніг, полювання, грозу і тварин — людина використовувала образи, метафори, порівняння, риму. Бо так було легше запам’ятати. Щось типу: “хмара в небі пливе, дощ вона до нас зве, стріла, яка швидко мчить — антилопу вона приручить”.⠀

⠀

?Гельдерлін каже: вся у заслугах, людина все ж мешкає поетично на цій Землі. Це значить, що поезія є не просто окрасою нашого існування, минущим захопленням, екстазом чи забавою. Вона є фундаментом, на якому тримається історія, а тому це не просто культурний феномен чи “маніфестація” якоїсь “душі культури”.⠀

⠀

Що це значить?⠀

Це значить, що саме поетичне мислення людини наділило сутністю все навколо: життя, стосунки, героїчні вчинки.⠀

Але Мартін Гайдеґґер, який був, по-суті, останнім з великих філософів, творив у XX столітті, між двома Світовими війнами, застерігає нас в кінці цього тексту: Гельдерлін поетично втілив сутність поезії – але не як дійсне для всіх часів поняття. Ця сутність поезії закорінена у своєму часі.⠀

Тобто, поезія давала суть всім речам і явищам раніше, в попередні епохи. А яка ж тоді її роль та сутність у XX столітті й також XXI?⠀

Відповідь на це питання шукав поет Томас Стернз Еліот. Він був прихильником мистецтва заради мистецтва, а значить — поезії заради розвитку та краси самої поезії.⠀

На думку Еліота є дві умови істинної поезії:⠀

⠀

Інтелектуальність та складність;⠀

Об’єктивність та безособовість.⠀

⠀

Що означає інтелектуальність та складність? Поет або володіє мовою, або свідомо ігнорує деякі правила, робить це у формі гри. Поет знає літературу та культуру загалом і може замаскувати ці знання у своїх текстах, закодувати їх між слів та у словах. Ці коди можна розгадати, вчитуючись. У такому сенсі, поезія стане діалогом двох плюс-мінус освічених людей.⠀

⠀

Що означає об’єктивність та безособовість?⠀

Еліот пише, що особисті емоції поета — нецікаві. Та й взагалі — емоція життєва, щоденна відрізняється від поетичної емоції. І це, на мою думку, найважливіший момент. Бо виходить, що поетична емоція — це концентрація різних емоцій та досвідів, а не просто однобоке відтворення в стилі: “я любив, вона пішла, у душі моїй імла…”

Поезія не простір для емоцій, а втеча від емоцій, вона не вираз особистості, а втеча від особистості. Та, звичайно, лиш той, хто є особистістю й наділений почуттями, знає, що значить бажання від них позбутися.⠀

Важливий контекст: Еліот — модерніст, поет початку XX століття. Він пише водночас із Джеймсом Джойсом і його вірші — це теж певний потік свідомості. Він тусується з Езрою Павндом, Вірджинією Вулф. Всі ці імена, як і Еліот — класика. Всі ці імена — модернізм, традиція.⠀

Але традиція, класика — не просто чітка й застигла естетична формула, канон, який не можна рушити. Кожну класику треба переглядати оптикою своєї епохи. Простіше кажучи: твій дідусь бачив Еліота так, твоя мама — сяк, а ти — вже зовсім інакше.⠀

Тому погляд Еліота на поезію — це класика і традиція, яку ми можемо бачити своєю оптикою.⠀Тому зараз спробуємо сформулювати сучасне бачення поезії, враховуючи попередні традиції.⠀

Загалом, поезія дуже близька до філософії. Бо вона шукає відповіді на вічні питання про сенс життя, людину, а також — висловлюється не буденною мовою.⠀

Ну, буденна мова — це те, що ми говоримо щодня в побуті, на роботі, передайте за проїзд, скільки коштує цей круасан і так далі. Ці слова та речення можуть бути й в поезії, але там вони матимуть конкретну роль, створюватимуть певний настрій. Бо у буденності — ці слова потрібні нам, щоби вирішити справи, проблеми, для комунікації, а в поезії — ці слова не буденні, бо створюють якусь картину, фіксують момент, змушують задуматися.⠀

Тому поезія й філософія — дуже близькі, бо рефлексують життя небуденною мовою.

Йдемо далі. Свого часу філософія повністю затьмарила літературу. У ХІХ столітті Еміль Золя, Оноре де Бальзак, Толстой були звісно крутими чуваками, однак саме філософські тексти творили нові ідеї, а поетичні тексти — ці ідеї передавали.⠀

Зараз же філософія — завдяки Ясперсу та Сартру, стала наукою. Й саме філософія екзистенціалізму у своїх наукових пошуках підійшла до того кордону, за яким починалася поезія. Виявилося, що Східний світ (Арабські країни, Ізраїль, частково Росія) філософію та поезію фактично поєднав у своїй культурі. Згадайте Омара Хаяма, персидського поета та його рубаї:⠀

⠀

Мені нагадують людські серця⠀

Крихке й тоненьке серце олівця —⠀

Зламати легко, застругати важче,⠀

Списати неможливо до кінця.⠀

⠀

Філософія подана через поетичний текст.⠀

Російські селяни у ХІХ столітті говорили прислів’ями. Та й українські селяни — теж, чого гріха таїти. А прислів’я — це така собі народна філософія, яка тяжіє до поетичного мовлення.⠀

Тому тут ми розуміємо, що поезія апріорі близька до філософії й це так само розкривається у Західній культурі. Бо основа Західної культури — християнство, а в ньому — поезія та філософія теж дуже близькі, зрештою навіть — єдине ціле. Бо що таке Біблія? Це — філософія передана поетичним мовленням.⠀

Тому, як бачимо, філософія може бути такою, дуже популярною та простою, як прислів’я, а може бути — складною, як релігійні тексти. Але складна чи проста філософія все одно подається поетичною мовою. Це не значить, що всі філософські тексти — поезія. Часто філософські сучасні тексти — це історія філософії, або методологічні пошуки.⠀

Отже: філософія та поезія пишуть не буденною мовою. Але мова буденна може народити образ, метафору, думку. Тому поезія — фіксує, записує це слово і думку, додає до нього інші, вже не буденні слова і таким чином народжує абсолютно не буденний текст.

А ще ви помічали, що в текстах пісень музикантів багато поетичних речей: метафори, образи, порівняння, звороти. Бо поезія з самого початку існування — дуже близька до музики. Бо поезія, так же, як музика — має тон, інтонацію.⠀

Завдяки цьому поезію стає тільки людським, тобто — культурним поняттям. Бо що таке культура в найширшому значенні: це коли людина стикається з природою і перетворює цю природу на якийсь предмет чи явище: заточену палицю, будинок з цих палиць, дошку для нарізання, малює ікону. Все це — культура: перетворення речей природи на речі для людини.⠀

І от ці речі для людини вже не природні, вони людські. Так само і поезія, яку зараз порівняємо з іншими видами мистецтва:⠀Малювання. Що в основі малювання? Колір. А колір — він є у природі? Є.⠀Архітектура. Зведення будинків з каменю. Камінь — він є у природі? Є.⠀Поезія. Що в основі поезії? Слово. А слово є у природі? Немає! Ще у поезії є тональність звуку. Чи має природа якусь звукову тональність? Так, має, але те, що ми звемо музикою — ноти й тони музичні, це є питомо завдяки людській діяльності.⠀

Тому поезія — це питомо людське, те, що є у людині.⠀

Отже: справжня поезія — вона хоч трішки, але філософська. Вона пишеться словами та словосполученнями, якими ми рідко говоримо в повсякденному житті. Вона фіксує унікальні моменти та ситуації, може вигадувати нові слова, розкриває сутність деяких речей, а між рядків завжди ховає щось таємниче, недоказане. Бо треба думати головою, шукати — а не просто споживати те, що дає масова буденна культура, попмузика та політика.