Магічний сторітелінг. 7 правил створення історій на прикладі фільму “Фантастичні звірі та де їх шукати”

Принципи сторітелінгу від голлівудських студій – це безпрограшний варіант для розробки власного контенту.

Уміння розповідати історії – не вроджена здатність. Можна використовувати прийоми та дотримуватися деяких «правил» сторітелінгу. Тоді є шанс, що ваша розповідь надовго затримається у серцях слухачів, глядачів та читачів, пише Катерина Кролевська на сторінках видання Новое Время. 

---

Дотримуватися правил – лише перший етап. Другий – їх порушувати. Візьмемо до прикладу «Фантастичних звірів та де їх шукати» за сценарієм Джоан Роулінг. На яких принципах побудована історія і як їх використати поза кіно?

1. Введіть персонажа, у якому глядач бачить себе

Через такого персонажа легше відкривати світ. Його знання обмежені тим, що відомо глядачеві. Тому усе, що відбувається з персонажем, будується на нашому досвіді та очікуваннях.

У «Фантастичних звірах» таким віддзеркаленням глядача є Якоб Ковальські. Він роботяга, що мріє зробити зі свого хобі бізнес – відкрити кондитерську крамницю. Він нічого не знає про магію і його подив близький кожному з нас, якби ми вперше стикнулися з дивами. Такий персонаж допомагає нам пройти весь шлях. Тому він – чудовий головний герой.

Здивування – пряма дорога у нашу пам’ять

Крім того, саме через персонажа, який на нас схожий, простіше зрозуміти, як на нас вплине продукт, послуга, як би ми повелися у таких обставинах.

Якщо судити по Якобу Ковальські, то цільовий глядач «Фантастичних звірів» – людина з мрією, яка прагне дізнатися більшого і по-дитячому захоплюється дивами.

2. У кожного персонажа розповіді має бути мета. Якщо мети нема, то персонаж ніяк не доповнює історію

Минули часи, коли персонажі поділялися на добрих і поганих. За кожною дією, яку вчиняє навіть найменш помітний персонаж, має бути якась ціль. Це робить історію багатогранною, повноцінною і дозволяє їй жити за межами сюжету.

Щоб перевірити, чи у вашого персонажа є мотивація, поставте питання: чи можна про нього зробити окрему історію? Якщо відповідь категорично негативна, то варто або подумати довше над його метою, або взагалі позбавитися від персонажа.

У гонитві за видовищністю автори фільмів інколи забувають про мотив. У «Фантастичних звірях» він є у всіх: і в злочинця Геллерта Гриндевальда, і навіть у банкіра, який відмовив Якобові у кредиті. До кінця фільму ми розуміємо, які цілі у кожного головного персонажа.

Завдяки цьому історія стає нам ближчою, ми ніби «загрузаємо» у ній. Вона живе у наших головах довше. Саме це – мета сторітелінгу.

3. Використовуйте детективні прийоми і змусьте глядача сумніватися

Інколи автор весь час натякає на убивцю, але ним виявляється хтось інший. Це звичний прийом у детективах, але його можна використовувати не лише там. Завдяки цій техніці створюється необхідний контраст. Чим більше ми віримо у те, що нам говорить автор, тим більшим буде наше здивування, коли ми дізнаємося правду. А здивування – пряма дорога у нашу пам’ять.

У «Фантастичних звірах» нам здається, що загадка одна: яка дитина містить у собі істоту, що спричинила руйнування Нью-Йорку та убивство сенатора? І весь фільм нас заплутують, натякаючи не на того.

А потім виявляється, що загадка була не одна, а дві. Коли фільм відкриває другу загадку, з’являється багато відповідей, ще більше питань, а найбільше – сумнівів. І звісно ж, здивування.

4. Історію рухає не оповідач, а дійові особи. Тому покажіть персонажів у взаємодії одне з одним: так вони розвиватимуться краще.

Усі основні моменти розповіді не виникають самі по собі – їх спричиняють дійові особи. Ніяких форс-мажорів – лише наслідки дій.

У «Фантастичних звірах» цей прийом використовують ще краще. Усі основні персонажі розвиваються передусім у взаємодії з героєм, який репрезентує цільову аудиторію. І вся історія запускається, тому що цей персонаж діє. Так глядачі відчувають, що вони теж важливі.

Історію запускає Якоб Ковальські, коли відкриває валізу Ньюта Скамандера і десятки дивовижних тварин втікають у Нью-Йорк. Співробітник Магічного Конгресу США Тіна Ґольдштейн змінюється, щоб захистити своїх друзів, серед яких і Якоб Ковальські. На початку фільму вона здається бюрократом, а наприкінці – захисником справедливості. Магозоолог Ньют Скамандер на початку фільму каже, що люди – найнебезпечніші істоти у світі. Але прощаючись з Якобом, він назвав його другом. Сестра Тіни, Квіні, здається пасивною і несміливою, але саме вона рятує головних героїв з незручних ситуацій, і порушує найважливіший закон – закохується у Якоба.

5. У кожного головного героя має бути внутрішній конфлікт.

Конфлікт – це пальне для героя, завдяки ньому він розвивається і змінюється, через нього він стає сильнішим. Саме через конфлікти проявляються цінності персонажів. А цінності – це такі штуки, через які глядач каже: о, це про мене.

Щоб перевірити, чи у вашого персонажа є конфлікт, поставте питання: чому йому важко досягти мети? Якщо ви розумієте відповідь, то у вас є конфлікт. Якщо відповіді нема, то персонаж не розвиватиметься.

Конфлікт Якоба Ковальські – це боротьба між бажанням мати стабільність і виконати мрію. Конфлікт Тіни Ґольдштейн – боротьба між бажанням дотримуватися закону і зробити світ справедливішим. Долаючи ці конфлікти, вони розвиваються і сильнішають. У інших героїв такі конфлікти не надто виражені – і тому за ними спостерігати не так захопливо.

6. Основний конфлікт історії має бути цікавішим, ніж просто боротьба між хорошими і поганими.

По-перше, хороший і поганий – це суб’єктивно. По-друге, це сторітелінг минулого. Сьогодні люди розуміють, що крім чорного і білого є мільйони відтінків.

Як вийти з цієї ситуації? Коли розповідаєте історію, покажіть, проти чого і за що бореться герой. У випадку «Фантастичних звірів» він воює не проти злого чарівника. Герої захищають права живих істот на їхні права, як би дивно це не звучало.

Коли ми формулюємо основний конфлікт таким чином, отримуємо неочікувані комбінації. Ми починаємо розуміти, що «негативні персонажі» насправді захищають ті ж принципи, але іншими методами. Бачимо несподівані протистояння.

У «Фантастичних звірах» найбільш неочікуваний конфлікт – між свободолюбивим чарівником Ньютом Скамандером та тихим заляканим Креденсом, який боїться своєї магії.

7. Показуйте контраст і конфлікт не лише словами, але і кольором, і звуком, і стилістикою. Підходять усі методи.

Щоб показати щастя, робіть картинку яскравою та барвистою. У сумні моменти – тьмяні кольори. Кульмінація повинна бути надзвичайно голосною або навпаки – незвично тихою.

Спокійні персонажі говоритимуть довгими, повними, розлогими фразами з великою кількістю синонімів і епітетів. Налякані – обриватимуть фрази. Небезпечні – говоритимуть коротко. Добрі герої – промовлятимуть. Злі – обрізатимуть.

Під час небезпеки картинка буде багряною. Сумного героя оточуватиме синє світло. Радісну родину, мабуть, покажуть у пастельних тонах.

Автори «Фантастичних звірів» майстерно використовують кольори, щоб показати контраст між світом магів та немагів. Коли нам показують головних персонажів – все яскраве, багато деталей. Коли бачимо родину Креденса, картинка різко тьмянішає, сірішає, розмивається.

«Фантастичні звірі і де їх шукати» – доказ того, що захопити глядачів можна і без складного сюжету, але з якісними конфліктами, цікавими персонажами та хорошою картинкою.

Але що важливіше, їхні методи зрозумілі і доступні кожному, хто хоче розповідати міцні історії. Можливо, у вас не буде мільйонних бюджетів, але завжди залишається можливість розповісти історію з допомогою персонажів, конфліктів, мотивів і вдало підібраних слів.