Координати каменяра. Іван Франко та його ідентифікація  

 

Де та в який час народився Іван Франко, яке мав походження та ким себе вважав розповів Богдан Тихолоз, під час лекції з циклу «Фавст у вишиванці».

 

Час народження

 

У свідоцтві про народження Франка написано Йоганнес. За родом занять батько Франка – землероб. Сам український письменник народився у Нагуєвичах 27 серпня 1856 року. Та насправді, датою його народження є 25 серпня. 27 число – дата хрещення.

 

Місце народження

 

Франко – хуторянин. Народжений на війтовій горі. Хутір Слобода, біля Нагуєвичів. Йому було ближче до лісу, ніж до села. Він більше спілкувався з людьми, які приходили до кузні батька, ніж сам кудись ходив.

 

Слобода – це вільне поселення, там не було кріпацтва на відміну від села.

 

Походження та соціальний статус

 

Франко у творах  культивує своє мужицтво свідомо. Міф мужика із села – конструюється свідомо. Чому? Батько Івана Франка – коваль. А це у селі так би мовити, постать магічна. Це не простий смертний. До коваля приходять майже як на сповідь. Тож міфологізований образ батька та його кузні постає у ранній творчості Франка.

 

 

У гуцульській міфології коваль – непроста людина, бо має справу зі стихіями, зі стихією вогню. А на той час люди мали традиційні погляди на світ, традиційні, тобто селянські, і в їх світогляді релігія, міфологія та різного роду забобони змішувалися докупи, утворюючи гримучу суміш свідомості людини традиційної, а ще не модерної.

 

 

Мати Франка була родичкою Юрія Кульчицького, того що навчив Європу пити каву. Вона певною мірою мала шляхетську свідомість. Тому Іван Франко формується на межі різних типів свідомості – слобідської, селянської, шляхетської (в минулому).

 

Походження Франка кодувало спосіб та намагання бути інакшим.

 

Франку було тісно у сільському світі. Він не відрікався селянського походження, він приїздив у село, працював на огороді, але він був інакшим. У ньому поєдналося слобожанство, селянство, ремісництво, шляхетство.

 

Епоха

 

 

Франко народжується у Нагуєвичах. Це  Самбірський повіт, Східна Галичина, Коронний край Галичини та Лодомерції, Австро-Угорщина. Це місце народження визначає, ким він став.

 

У Відні Галичину вважають Австрійським сибіром, землею на маргінесі, краєм неможливостей. Проте, по відношенню, до України Наддніпрянської тут є свої переваги у житті українців. По-перше, тут існує національне шкільництво.

Після початкової школи учень міг давати собі раду з українською, польською та німецькими мовами.

 

Українці можуть брати участь у політичному житті Австрійської імперії. Але Франко не ідеалізує імперію. Він пише, що захоплення Автстрією українських земель не принесло нічого доброго українству в соціальному плані.

 

 

Франко розумів величезні недоліки Австро-Угорщини для України.

 

Франко і творення української ідентичности

 

Революція 1848 року, себто Весна Народів уможливила політичне балансування верхівки між слов’янським та германським елементами.

 

Росія хотіли всіх обрусіти, і всі ми руські в все добре. Росія хотіла єдинобразія.  Франц Йосип не знав, що так можна.

 

Попри те, що Франко народився у 1856 році, в рік геополітичної поразки Росії, 80 % його одноплемінників з українського народу перебували під владою династії Романових. І коли Франко мислить себе як соборника, хоче зшити до купи різні частини України та поєднати людей, які навіть не називають себе українцями, то його цільовою авдиторією є не тільки тих 20 % галичан, з якими він живе та працює. Він пише для всіх українців (майбутніх українців), говорить з ними через сторінки часописів, журналів.

 

У той час важливо було друкуватися, щоби впливати на свідомість людей. Якщо ти не друкуєшся, не пишеш, то тебе немає у головах людей.

 

Як творилася національна ідентичність на Галичині? У середині ХІХ століття були організації – «Руська трійця», «Головна руська рада». Тогочасні українці Галичини називали себе русинами. Але ця самоназва була символом етнічної єдності, але вже не національної єдності для тогочасних українців.

 

Етнонім русини не працює як символ національної єдності.

 

З’являється спроба дистанціюватися від терміну русини, тому на арену виходить назва – русько-український, україно-руський.

 

У статті «Поза межами можливого» Франко починає використовувати термін українці.

 

Франко не був єдиним хто спричинився до творення самоназви «українці», але він писав багато і писав якісно. Франко був рекордсменом серед усіх публікацій. Був якісним публіцистом. Доклався до творення українського.