Сталін, Гітлер, Фрейд і Троцький закохалися в українку. Чому варто подивитися фільм “Віденська кава” за мотивами п’єси Дмитра Корчинського?
Це саме той випадок, коли фільм за 300 тисяч гривень може бути не менш цікавим та якісним за стрічку “Довбуш”, вартість якої 120 мільйонів. Розповідаємо про кіно “Віденська кава” — без спойлерів, прикрас, але з текстами та контекстами.
Смерть автора скасовано?
Французький філософ Ролан Барт написав есей “Смерть автора”, в якому сказав, що сьогодні не важливо, хто автор тексту, не важливо, що хотів сказати цей автор, важливо лиш те, як цей текст прочитав та зрозумів читач.
Думка та ідея Ролана Барта, які він висловив ще 1967 року — реально цікаві та важливі для культури: нарешті можна викинути на смітник історії злих і недобрих вчителів зарубіжної літератури, котрі маринують учнів диктатурою трактування тексту в дусі “тільки та й не інакше”.
З іншого боку — Ролан Барт потурбувався, щоби авторське право на есей “Смерть автора” лишилося в його кишені. З цього випливає двозначність ідеї французького філософа: мовляв, те, що хотів сказати автор — це важливо, з одного боку, а з іншого — погляд читача також важливий.
В принципі, ніщо не заважає синтезувати ці дві думки, ці два погляди й дати літературі більше простору для інтерпретацій, розвитку та успіху. Бо мудрі люди кажуть, що дуже часто розмови про літературу можуть бути значно цікавішими за саму літературу. У випадку з романами Оксани Забужко — це просто істина!
Але зараз у нас “Віденська кава”, тож повернемося до її автора, бо в цьому випадку дуже й дуже важливо, хто ж саме написав цей твір та в якій первісній формі він постав перед публікою.
Автором п’єси є Дмитро Корчинський — український політик, свого роду філософ, націоналіст, як він сам себе називає — професійний провокатор. А провокацій він зробив, хоч сракою їж: після Помаранчевої революції виступав проти інтеграції України в ЄС та НАТО, співпрацював з проросійськими політичними силами, їздив на Євразійські тусівки в Москву до ідеолога рашизму Алєксандра Дугіна.
Це Корчинський, це не Дугін, все добре
У такому випадку й годі казати про смерть автора, тут ми точно хочемо знати, хто такий Корчинський і чому він досі не за ґратами. Однак, то все було так давно, що аж 2007 року Корчинський розірвав співпрацю з рашистами, після того, як вони понівечили український тризуб на горі Говерла.
Сьогодні ж є інформація, що Дмитро Корчинський, співпрацював з рашистами, бо був агентом українських спецслужб.
От і нам може здатися, що Лев Троцький, Адольф Гітлер, Зигмунд Фройд, Йосип Сталін — це агенти якихось спецслужб, але цей пранк як то кажуть — вийшов з-під контролю. Якби там не було — а сюжет п’єси “Віденська кава” — ще той пранк.
Постлітература? Посткіно?
На сайті театру “Сузір’я” сюжет п’єси описують так:
Вистава обігрує історичний факт. У Відні, у 1913 році одночасно, буквально на сусідніх вулицях мешкали Зиґмунд Фройд, Йосип Сталін, Адольф Гітлер і Лев Троцький. Вони цілком могли випадково зустрітися в одній кав’ярні, де й відбувається дія вистави. Люди, які визначили майбутнє (і нашу сучасність) потрапляють у смішні й трагічні ситуації.
Всі герої-чоловіки у цьому творі фліртують з баристою, яка наливає їм каву. Її звати Христина, вона з українського містечка Дрогобич, що на Львівщині. 1913 року — це територія королівства Галичини та Лодомерії, котре немов діамант сяяло в імператорській короні династії Габсбургів, яка правила Австро-Угорщиною.
Франц Йосип І – імператор Австро-Угорщини
Цікавий підбір персонажів: троє політиків, які знищували українців та один лікар, методи якого зараз допомагають українцям розмножуватися: давайте не будемо заперечувати роль Фрейда в тому, що сьогодні ми ведемо розкуте життя й можемо багато чого дозволити, окрім, звісно галичан, бо їм батьки не дозволяють жити разом до одруження. Тому юні галичани та галичанки займаються сексом в туалеті “Аромакави” або ж орендують квартири подобово, бо з них галицькі ріелтори точно не братимуть стовідсоткової невиправданої плати за те, що ти просто вкрав чуже оголошення на OLX.
Весь фільм “Віденська кава” — це реально класні діалоги між головними героями. Діалоги у форматі цікавої, інтелектуальної бесіди: герої одне одного принижують, висловлюють свою думку про політику, життя, історію, мистецтво, секс. Це свого роду посткіно: дія відбувається на одному знімальному майданчику, на одній локації. Фільм знімали в кав’ярні “Штука” на вулиці Котлярська у Львові, просто в одній кімнаті. І немає спецефектів, біганини та всього іншого непотребу: тільки ретро-антураж кав’ярні, піджаки, сорочки, шарфи та неймовірні діалоги головних героїв та героїні.
Одного разу Дмитро Корчинський написав публікації в телеграмі: мовляв, от в якійсь літературній газеті вийшла рецензія на його роман і ця рецензія — розгромна, дуже критична. Однак, за словами Корчинського, критик писав рецензію на літературний твір, а його твір — це постлітература, тому ніякі інструменти ЛІТЕРАТУРНОЇ критики та цей текст не діють.
Корчинський — справді майстер провокації. “Віденська кава” — це провокація провокацій, максимально постмодерний твір зроблений антуражем та правилами твору модерного, з апеляцією до твору класичного.
Метамодернізм вже настав і в нас немає вибору, окрім того, як визнати цей факт і будувати абсолютно нову культуру, нове мистецтво та нову Україну…
Друзі! Дякуємо, що читаєте нас!
Нам потрібна Ваша фінансова підтримка, аби далі робити контент, який популяризує Україну та бореться з російськими міфами, маніпуляціями та неправдою.
Моно: 5375 4141 3251 9074
Приват: 5168 7456 1163 3030
Ось лінки для миттєвих переказів, якщо не хочеться копіювати номера карток:
Раптом хочете підтримати через PayPal, то ось реквізити: romankorzhyk90@gmail.com
А ще у нас є крутий інстаграм – підпишіться, будь-ласочки:
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Post a comment