Бібліотеки й війна: вектори співпраці, координати романтизації

Бібліотеки можуть мати таку функцію, на яку ми взагалі не ставимо. І не треба для цього тридцять років, — говорить Тетяна Пилипець, директорка бібліотеки Іваничука, що на Площі Ринок, 9.

---

Вона розповідає про авторку Олену Лотоцьку. Останні роки письменниця та есеїстка активно працювала над промоцією своєї літератури й мала активну співпрацю з бібліотеками.

 

Нині Олена — в лавах Збройних Сил України.

 

Українські письменниці, літератори, бібліотекарі, поети, історики вже давно захищають нашу країну не тільки в тилу, а й на фронті. Війна змінює їх ставлення до книг, до письма й літератури в цілому. Проте, література є чимось більшим ніж просто індустрія, культурна ніша, напрямок чи вектор економічної діяльності. Література — визначальна сутність усіх процесів та явищ, які відбуваються у фізичному, метафізичному чи будь-якому просторі. Бо література фіксує все шляхом запису, дослідження, осмислення, передавання.

 

Але так само література романтизує та стигматизує всі явища у житті.

 

Сучасний, живий філософ Мартін Пухнер впевнений: Александр Македонський завоював півсвіту, бо прочитав “Іліаду” Гомера та захотів відчути дух пригод та звершень в реальному житті.

 

Про це він розповів у своїй книзі “Писаний світ. Як література формує історію”, котра перекладена українською мовою та вийшла у видавництві “Темпора”.

 

Можна погоджуватися, чи не погоджуватися з Пухнером, однак ми чітко розуміємо, що він має рацію в одному: кожна сфера життя має свою літературу та літературну сутність.

 

Простими словами: є юридична, історична, медична та військова література.

 

Тому є сенс порушувати питання культури різних літератур.

 

Культура літератури важлива, бо саме література, а за нею, її ж продукт — кінематограф займаються романтизацією війни.

 

З цього випливає питання: наскільки романтизація війни та конфлікту є небезпечною?

 

У 1990 та 2000-роках російські кримінальні серіали романтизували “бандитське” та “поліцейське” життя. Апогеєм романтизації став серіал “Бригада”, який певною мірою виховав в Українці ціле покоління молоді, для якої кримінал став романтичною реальністю життя.

 

Натомість чи були способи романтизувати інші сфери життя та явища, цим самим відвертаючи увагу аудиторії від російських кримінальних творів.

 

До прикладу: романтизація в стилі лицарських романів середньовіччя — не шкідлива романтизація. Це виховання тих морально етичних імперативів, які людину підтримують, надають їй певних моральних імперативів, говорить Василь Кметь, директор Львівської муніципальної бібліотеки.

 

Бібліотеки в цьому всьому контексті працюють не як романтизатори літератури та війни, а скоріше як простори, котрі є дзеркалом суспільної дискусії, державної політики, індивідуальних настроїв стосовно світоглядів, які виражаються через літературу.

 

Простіше кажучи, література творить сенси та ідеї, а бібліотека їх головний транслятор, медіум, який сам перетворюється на те, що транслює — на літературу.

 

З початку війни бібліотеки стали волонтерськими центрами, а деякі — домом для сотень українців, котрі були змушені покинути фронтові міста. Вони вже давно перестали бути просто читальнями та книгозбірнями, перетворившись на культурні центри, де творяться ідеї, сенси, тексти й контексти.

 

Війна ніби остаточно позначила цей вектор співпраці, з якого сформувалися координати протидії: бібліотека протидіє хаосу, впорядковує його, вона бере на себе функцію неформальної освіти та громадянського медіа. Цей симбіоз може формувати конструктивну журналістику даних, яка стане вирішальним інструментом перемоги в руках наших героїв та героїнь, котрі б’ються в лавах ЗСУ.

 

Бібліотекар вже не є людиною, котра лише формує каталоги та оформляє формуляри: бібліотекар став аналітиком, менеджером культури, організатором, агентом змін.

 

Він гіпотетично був таким і раніше, проте в межах радянської онтології не мав можливості реалізувати свій потенціал на всі сто відсотків.

 

Тепер це не просто завдання, це місія бібліотекаря — бути агентом змін. Змін, які піднімуть культуру читання на новий горизонт.

 

Бо саме культура читання формує абсолютно все…

 

Есей написано за результатами дискусії “Бібліотеки й війна”, яка відбулася в рамках циклу подій “Бібліотеки: суб’єктність та лідерство”.

Роман Коржик

Фото: Інна Гевко